І відсів гора і відтів гора,
Межи горами зіронька зійшла.
Зіронька зійшла, я сів на коня,
Я сів на коня та й конем поплив,
Чим конем поплив, тим подгонив:
— Хто ж тебе, мила, так рано збудив?
— Ніхто не збудив, я сама встала,
Як зоря зійшла, я си вмивала,
Я си вмивала, за тя згадала.
Ти вчора не був, сегодня не був,
Відай ти, мій милий, за мене забув.
— Я вчора не був, я вчора косив.
— Хто ж тобі, мій милий, їсти приносив?
— Сам собі косив, сам їсти носив,
А на полуднє воробця здобив.
Ти мила моя, сідай на коня,
Їхаю в поле до мого двора.
А в моїм дворі два-три покої,
Чверта світлонька для нас обоїх.