Із-за гори, із-за кручі риплять вози йдучи;
Попереду чумаченько курить люльку йдучи.
Риплять вози, бряжчать ярма, воли ремиґають...
Із’їхали чумаченьки на Волженське поле;
Наважили чумаченьки та три вози солі.
Ой і стали чумаченьки волів напувати;
Ой і прийшла чорнявая солі купувати.
«А в нас не сіль, а в нас не сіль, а в нас озерниця!»
Полюбила чорнявая чумаченька Гриця!
Вона солі не купила, жалю наробила:
«Чому в тебе, чумаченьку, сорочка не біла?»
«Не випере сестра моя, не випере мати;
А далеко од дівчини, щоб сорочку прати».
«Перебреду дві річеньки, половину ставу
Та й виперу чумакові сорочку на славу».
Сидить Гриць на важниці, тяженько вздихає,
А до його чорнявая лестю упадає.
«Хоч упадай не упадай, несуджений друже!
Як піду я у Крим по сіль, будеш плакать дуже!
Не так у Крим, не так у Крим, як за тую Десну..
Рости, рости, дівчинонько, на другую весну».
Росла, росла дівчинонька та й на порі стала;
Ждала, ждала чумаченька та й плакати стала!
Хилилися густі лози, відкіль вітер віє;
Дивилися карі очі, чи чумак не їде.
Хилилися густі лози, та вже перестали;
Дивилися карі очі та й плакати стали!