А в мене поле близько дороги,
Там оре плужок осьмеричкою,
А за ним ходить та наш Іван.
Приходить д’нему єго пан отець:
— Ой ори, синку, іздрібна нивку,
Посієм на ній яру пшеницю.
А вроди ж, боже, серебро-стебло,
Серебро-стебло, женцеві зерно.
Зберемо женців — хлопців-молодців,
А в’язальничок — файних дівочок.
Зберемо вози на три обози,
Завезем єго края Дуная,
Там скидаєм стіг, як на небі звізд,
Завершим єго сивим соколом,
Сив сокіл сидить, в Дунай ся дивить,
В Дунай ся дивить, з визов говорить:
— Ой визо, визо, славная рибо!
Де би нам бути з тобою укупі?
— Ой будемо ж ми в пана Івана,
В пана Івана та й на обіді.
— Ой тобов, визо, стрільби костити,
А мнов, соколом, стрільби перити.