А в неділю дуже рано вітерець повіває,
Там молодий козаченько житами втікає.

Він втікає, він прямує в невеличку хату,
А в тій хаті він дістане геройську заплату.

За молодим козаченьком у погоні гнали,
Молодого козаченька аж на стрих загнали.

Обступили ляхи хату, стали ся радити,
Щоб з молодим козаченьком хату запалити.

Горить хата, горить хата і вогонь мететься,
А молодий козаченько з ворогами б’ється.

Ой збив він коменданта, забив комісара,
Розлетілась по Вкраїні Пукалова слава.

Як вже хата догоріла, стала пригасати,
Взяли гаком за личенько, витягнули з хати.

Як вони го витягнули засмаглені руки,
Положили на травицю: «Маєш, збую, муки!».

Взяли його за рученьки, в авто положили,
Дали йому два защики: «Він ще буде жити».

Дали йому два защики, серце підтримати,
Бо ще будуть в Бережанах протокол складати.

Як вкладали до машини, він махнув рукою,
Попрощався з Українов, з ненькою старою:

«Прощай, рідна Україно, прощай, рідна ненько,
Мушу нині помирати за тебе, серденько.

Я боровся із ляхами, доки було сили,
Доки мене в чужій хаті живцем не спалили».

Широкою дорогою авта загуділи,
Взяли тіло козацькеє, не знати, де діли.

А як прийшла та сумная звістка,
Що Лопатинський в бою впав,

Сумом занеслась Україна,
А Львів і Київ заридав.

А там далеко за кордоном
Сидить Бандера при столі...

Він думу думає важкую,
Чи Лопатинський вже в краї?

Чи збираються сотнями,
Полками вільні козаки,

Чи гострять ножі, як з Богданом,
Нові Гонти й Залізняки?

Злітають круки на Вкраїну —
Москви голоднії вовки,

На них, мов буря, вилітають
Бандерові вірні орли.