А відси гора, відси другая,
Меже тими гороньками ясная зоря. (Двічі)

Я собі гадав, що зоря зійшла,
А то моя дівчинонька по воду вийшла. (Двічі)

А я за нею, як за зорею,
Чистим полем, сивим конем, я єй догоню.

Я єй догонив, та їй ся вклонив:
«А хто тебе, моя мила, так рано збудив?» (Двічі)

«Нихто не збудив, встала я сама,
Коли перша зірка зишла, я ся вмивала. (Двічі)

Я ся вмивала, тай заплакала,
Тай за свого миленького тяжко згадала». (Двічі)