А вже сонце за двір зайшло,
За гай зелененький.
Хоче мене покинути
Да й козак молоденький.
Ой нехай покидає,
Коли ліпшу найде!
Ой як ліпшу найде
— Буде мене споминати:
Перша жона добра була,
Рано обід готовала,
І женчики понаймала,
І серпики подавала,
Усе женчики молодії,
Серпики золотії.
— Жніте, женчики, жніте,
Самі себе не пізніте.
Панська нива широкая,
А наші доми дальокиє,
Ой сім миль водою
І йди осьму дорогою,
Мій голосочок дубровою.
Як зачує мій батенько,
Сидячи в окенку:
— Ой коли дитя йде,
То нехай веселиться,
Коли невіста йде,
То нехай не пізниться.
Ой ще коровки не доєні,
А телята не поєні.
— Не журися, мій свекорко,
Я телята напою
І коровки подою.
Іно невіста під ворота,
А свекорко судошає,
З ручок серпика бере,
А в ручки відерце дає:
— Йди, невісто, по водицю,
У щирий бір, у криницю.
Ой нема на невісту
Ані звіра лютого,
Ані чоловіка лихого!
— Ой я звіра не боюся,
Чоловіка не страшуся;
Ой я звіра колом, колом,
Чоловіка добрим словом.
Ой що звір — то свекорко!
Що чоловік — то батенько!