А з поля, поля да туман устає,

Приспів:

Святий вечер!

А з-за того туману Іванко їде
Да й під’їжджає під Царев-город,
Да й викликає царя з города:
— Турецький царю, вийди на війну
Воюватися, муштруватися!
Як із’їхались, так і вдарились:
Ударив копитами, як грім на небі,
Засяяли саблі, як сонце з хмари.
Під ними коні поприпадали,
Золотії гриви поприлягали.
Турецький цар другим наказав:
— Коли б я знав, чий то син воював,
То я б за його свою дочер оддав,
Свою дочер оддав, царство одписав,
Половину царства, третину щастя!