Жінка:

А куди їдеш, моє серденяточко, Степане?

Степан:

Га? Що? Ага! Не скажу!

Жінка:

Ой горе, горе, що ж мені робити,
Що не хоче чоловік правди говорити?
А як буде твоя добра ласка,
То й скажеш,
Моє серденяточко, Степане,
Моє зозуляточко кохане.

Степан:

Ну, на базар.

Жінка:

А чи візьмеш мене, моє серденяточко, Степане?

Степан:

Ні, не візьму.

Жінка:

Ой горе, горе, що ж мені тепер робити,
Що не хоче чоловік на базар возити?
А як буде твоя добра ласка,
То й візьмеш,
Моє серденяточко, Степане,
Моє зозуляточко кохане.

Степан:

Сідай назад, та не поламай, гляди, насад.

Жінка:

А що ти там будеш купувать, моє серденяточко, Степане?

Степан:

Не скажу, мовчи!

Жінка:

Ой горе, горе, що ж мені робити,
Що не хоче чоловік правдоньки говорити?
А як буде твоя добра ласка,
То й скажеш,
Моє серденяточко, Степане,
Моє зозуляточко кохане.

Степан:

Ну, груші.

Жінка:

А чи даси мені, моє серденяточко, Степане?

Степан:

Ого! Чого Хівря хоче! Кісничків! Не дам!

Жінка:

Ой горе, горе, що ж мені робити,
Що не хоче чоловік грушами дарити?
А як буде твоя добра ласка, то й даси,
Моє серденяточко, Степане,
Моє зозуляточко кохане.

Степан:

Хоть дам, то й то гнилу.

Жінка:

За гнилу грушу поцілую й душу,
Моє серденяточко, Степане,
Моє зозуляточко кохане.

Степан:

Не канальська тобі жінка? Вміла угоджати —
Треба їй всі груші віддати.
На, геть бери з мішком, та одчепись од мене!