А КУДИ ЇДЕШ, МОЄ СЕРДЕНЯТОЧКО, СТЕПАНЕ
Українська народна пісня
Жінка:
А куди їдеш, моє серденяточко, Степане?
Степан:
Га? Що? Ага! Не скажу!
Жінка:
Ой горе, горе, що ж мені робити,
Що не хоче чоловік правди говорити?
А як буде твоя добра ласка,
То й скажеш,
Моє серденяточко, Степане,
Моє зозуляточко кохане.
Степан:
Ну, на базар.
Жінка:
А чи візьмеш мене, моє серденяточко, Степане?
Степан:
Ні, не візьму.
Жінка:
Ой горе, горе, що ж мені тепер робити,
Що не хоче чоловік на базар возити?
А як буде твоя добра ласка,
То й візьмеш,
Моє серденяточко, Степане,
Моє зозуляточко кохане.
Степан:
Сідай назад, та не поламай, гляди, насад.
Жінка:
А що ти там будеш купувать, моє серденяточко, Степане?
Степан:
Не скажу, мовчи!
Жінка:
Ой горе, горе, що ж мені робити,
Що не хоче чоловік правдоньки говорити?
А як буде твоя добра ласка,
То й скажеш,
Моє серденяточко, Степане,
Моє зозуляточко кохане.
Степан:
Ну, груші.
Жінка:
А чи даси мені, моє серденяточко, Степане?
Степан:
Ого! Чого Хівря хоче! Кісничків! Не дам!
Жінка:
Ой горе, горе, що ж мені робити,
Що не хоче чоловік грушами дарити?
А як буде твоя добра ласка, то й даси,
Моє серденяточко, Степане,
Моє зозуляточко кохане.
Степан:
Хоть дам, то й то гнилу.
Жінка:
За гнилу грушу поцілую й душу,
Моє серденяточко, Степане,
Моє зозуляточко кохане.
Степан:
Не канальська тобі жінка? Вміла угоджати —
Треба їй всі груші віддати.
На, геть бери з мішком, та одчепись од мене!
