Батько добрий, батько добрий, мати не такая,
Не пускає на улицю, щоб я й не гуляла.
— Пусти ж мене, моя мати, на толоку прясти,
Чи не вийде женишина сірих волів пасти?
— Да пасіться, сірі воли, де крутії гори,
А я піду до дівчини, що чорнії брови;
Да пасіться, сірі воли, не бійтеся вовка,
А я піду до дівчини — чи змита головка?
Ой хоч змита, хоч не змита — аби не побита!
А в моєї миленької головка ізкрита.
— Вари, мати, вечеряти, а я ляжу спати,
Кому люба, кому мила, то прийде й до хати.
Кватирочку одсуває, милу викликає:
— Вийди, вийди, дівчинонько, із нової хати,
Вийди, вийди, милесенька, із нової хати,
Порадь мене, дівчинонько, як рідная мати.
— Ой я тебе, козаченьку, й раджу і не раджу,
Я з тобою вечір стою, — на другого важу* .
— Чорт би твого побив батька з твоєю радою,
Я до тебе з щирим серцем, а ти — з неправдою.
Я до тебе пригортаюсь, як рід до родини,
Ти од мене одскакуєш, як горох од стіни.
Минулися мої ходи через огороди:
Ой серденько, ой рибонько, любитися годі.