Бивай мі здорова ти, дівчино моя,
Не забивай о мі, коли ласка твоя,
Я в дорогу виїжджаю, на серденьку тугу маю,
З тобов розстаюся, на Бога здаюся.
Я в дорогу виїжджаю, на серденьку тугу маю,
З тобов розстаюся, на Бога здаюся.

Їдь, милий, в дорогу, дорога щаслива.
Я на каждім кроці буду ти жичлива,
Лем скоро вертай з дороги, знаєш ти добрі,
Же вороги нам на перешкоді, любитися годі.
Лем скоро вертай з дороги, знаєш ти добрі,
Же вороги нам на перешкоді, любитися годі.

Милий у дорозі коня напуває,
Несут йому вістку, дівча заручают,
«Нехай єй заручат, і так єї не звінчают,
Она мойом буде, не розлучат люде».
«Нехай єй заручат, і так єї не звінчают,
Она мойом буде, не розлучат люде».

Запровадив милий коника до двора:
Вийд же, дівчатонько, най побесідую.
Стою, стою — не виходит, певно она мном юж гордит,
Моя возлюблена певно заручена.
Стою, стою — не виходит, певно она мном юж гордит,
Моя возлюблена певно заручена.

«Чогос ти, дівчино, товди не казала,
Як ти все од мене подарунки брала?»
«Забирай си свої дари, глядай собі іншой пари,
Я в них не ходила, тебе не любила».
«Забирай си свої дари, глядай собі іншой пари,
Я в них не ходила, тебе не любила».

«Билас ти, дівчино, як на небі зірка,
А тепер зов’янеш, як ружова квітка.
Не раз, не два ти зав’янеш, як на мене оком глянеш,
Спомнеш мої слова — не будеш щаслива».
Не раз, не два ти зав’янеш, як на мене оком глянеш,
Спомнеш мої слова — не будеш щаслива».