Був у батенька гордий панонько,

Приспів:

Подзвонюй! Подзвонюй, коню,
Своїми уздельцями злотними!

Гордий панонько чом Івасенько,
А в чистім полі стадонько пасе.
Й а взяв він гнати на мости з злости.
Взяли ся мости заламовати,
Взявся панонько барзо журити:
— Жаль ми і не жаль того стадонька,
Як лише ми жаль того коника,
Того коника та вороного,
Що оченьками стадонько пасе,
Що ушеньками радоньку радить,
Що підківками огника креше.