Була вдовойка в конець села,
Ой мала ж вона три донейки;
Їдна донейка, то Ганнуся,
Друга донейка, то Маруся,
Третя донейка, то Настуся.
Ой заказали ту вдовойку,
Ой заказали на войнойку.
— Моя Ганнусю, моя донейко,
Ой поїдь, поїдь на войнойку !
— Бігме, матюнко, не поїду,
Бо я коника не всідлаю,
Бо я шабельки не впасаю.
— Моя Марусю, моя донейко,
Ой поїдь, [поїдь] на войнойку!
— Бігме, матюнко, не поїду,
Бо я коника не всідлаю,
Бо я шабельки не впасаю.
— Моя Настусю, моя донейко,
Ой поїдь, поїдь на войнойку!
— Бігме, матюнко, я поїду,
Я коничейка осідлаю,
Я і шабельку опасаю!
Мати Настусю випроваджала,
Мати Настусі приказувала:
— Не їдь, Настусю, поперед войська,
Не їдь, Настусю, позад войська!
Поперед войська — тебе заб’ють,
Позаду войська — в полон уведуть.
Настуся матері не слухала,
Поперед войська виїхала,
Половину войська звоювала.
Ой то виїхав цар турецький:
— Ой а що ж бо то за такое,
Що Настуся войсько звоювала?
Ой узяв коня за гривойку,
Ой а Настусю за ручейку...