В вишнім садку сокіл щебече,
Мамка синочку кучері чеше.
Та й розчесала кучері красні,
А понад чоло косиці ясні.
І внесла єму білий кожушок,
Білий кожушок, так як рантушок.
І внесла єму жовті чобітки,
Жовті чобітки на білі ніжки.
І внесла єму білу сорочку,
Як день, біленьку, як лист, тоненьку.
І внесла єму дрібну шапочку,
Дрібну шапочку, як маківочку.
Синочок пішов у вишний садок
Та й ся подибав з гречнов панноньков.
І взяв до неї чом промовляти,
Вна ся узяла взад уступати.
— Чи дав би тебе батько за мене?
— Сама не знаю, тобі не скажу.
Від татка чула, мамця казали,
Що вни би мене за тебе дали.
Синочок прийшов, по хаті ходить,
По хаті ходить та й не говорить,
І не сідає, й не вечеряє.
— Чого ти, синку, по хаті ходиш,
По хаті ходиш та й не говориш,
Та й не сідаєш, не вечеряєш?
— Не хочу, мамко, ні їсти-пити,
Бо я ся хочу, мамко, женити.