В Загорові, на горі,
У старім монастирі,
У неділю, рано-вранці,
Там молилися повстанці.

«Благослови, Божа Мати,
На ворогів міцно стати,
Боронити Україну
По лицарськи — до загину».

«Борітеся, мої діти,
Бідну землю бороніте,
За прикладом мого Сина
Встане з мертвих Україна».

В понеділок, на світанку,
В Загорові блищать танки,
Гудуть авта й літаки —
Облягають німаки.

«Друзі, алярм, гей вставайте,
Монастиря не давайте,
Бороніте Україну.
Здобудемо, або згинем!.

Стало дніти у вівторок —
Їх тисячі, а нас сорок...»
Налягають німаки —
Не даються козаки.

Той ранений вже вчетверте,
Одмагається від смерти:
«Зажди, смерте, хоч хвилину —
Ще зіб’ю з одну машину».

Той під розп’яттям конає
І на Христа поглядає:
«Ти за нас вмер, Божий Сину,
І ми гинем за Вкраїну».

Стало в середу смеркаться —
Залишилось вісімнадцять.
З полеглими попрощались...
Крізь ворожий стрій прорвались.

В Загорові на горі,
Спочивають лицарі,
Хрест високий в головах: *
«Полягло тут двадцять два».

Спіть спокійно, друзі милі,
У високій цій могилі...
Пімстимо смерть і руїну,
Здвигнем з мертвих Україну.