В полі, в полі росте дубочок,
Був у мамочки один синочок.
Одного мала та й того дала,
Та й того дала та й на войночку:
— Іди, синочку, не забавляйся,
За рочок, за два домів вертайся.
Жде мамка рочок — синочка нема,
Жде мамка другий — йде синок любий.
Ой не сам іде, невістку веде.
— Чи рада-с, мати, що йде нас двоє,
Що йде нас двоє в подвір’я твоє?
— Рада-м ти, синку, бо-с моя дитинка,
А невісточка — чужа чужинка.
Ой вийшла мати з нової хати,
Сина й невістку перепивати.
До синка пила винцем та й пивцем,
До невісточки — гірким полинцем.
Син вино не пив, під коня вилляв,
Гірким полинцем поділилися,
Поділилися, потруїлися.
— Знала-с, мати, як напоїти,
Тепер знай, мати, як поховати.
Синка сховала під віконцями,
А невісточку — за ворітцями.
На синку ростуть два яворочки,
На невісточці — дві берізочки.
Ой ростуть, ростуть, розростаються,
Листок до листка злипаються.
Ой як ся ізріс явір з берізков,
Так ся любив син із невістков.