В полі, полі стоїть грушечка,
Була в матінки одна донечка.
В на одну мала та й тоту дала
За сині гори, за темненький ліс.
Та як давала — розказувала:
— Аби-с, донечко, не забувала.
Не забувала, в гості їхала.
Жде матінка рік — донечки нема,
Жде матінка два — донечки нема,
Жде матінка три — взялася іти.
Йде через лісок пташки співають,
Йде через поле — косарці косять,
Косарці косять, відпочивають,
Старої неньки вни ся питають:
— Ой де ж ти ідеш, старая мати?
— Ой іду, іду до доньки в гості.
— Ой не йди, не йди, вернися домів,
Нема донечки, ні сивих волів.
Твоя донечка в гості їхала,
В темненькім лісу вона блудила,
Вона блудила, воли згубила.
Ой ішли стрільці, воли побили,
Воли побили, до ятки взяли,
Твоїй донечці косоньки втяли,
Косоньки втяли в Дунай пустили:
Плиніть, косоньки, аж до матінки.
Коло матінки вни спинилися,
Щоби матінка подивилася,
Надивилася, наплакалася.
Йшла матінка водиці брати,
Взяли косоньки водов питати:
— Чиї косоньки? — Меї донечки,
Меї донечки жовті косочки,
Жовті косочки, личко рум’яне,
Личко рум’яне, очка соловії,
Очка соловії, губки медянії.