В саду, садочку, під кедриночков,
Там сидів голуб із голубочков.
Цілувалися, обіймалися,
Золотим крильцем загорталися.
Закрався стрілець з темного луга,
Змірив у дуба, убив голуба.
Голуба вбивши, голубку ймивши,
За тихий Дунай запровадивши,
За тихий Дунай, за крутий берег,
Дає ї їсти яру пшеницю,
Дає ї пити зимну водицю.
Ой она не їсть, ой она не п’є,
В вишневий садок плакати іде.
— Чому ти не їш, чому ти не п’єш,
В вишневий садок плакати ідеш?
— Як мені їсти, як мені пити,
Який світ милий, нема з ким жити.
— Ой маю я там сімсот голубів,
Вибери собі, котрий ти любий.
— Хоть най їх буде сімсот чотири,
Нема й не буде, як був мій милий.
Який був милий, золотокрилий,
Золотокрилий, в лице білявий,
В лице білявий, сам чорнобривий!