В той день, коли дім я покинув вітця,
Три цвіти дістав я в дорогу життя. (Двічі)

Від брата, від неньки два цвіти дістав,
А третій — сердешний товариш подав. (Двічі)

Як жоден з цих цвітів до року не всхне,
То вірно з них кожний ще любить мене. (Двічі)

Минули дні щастя, розкоші й утіх,
На жаль і терпіння змінився мій сміх. (Двічі)

Дивлюсь я на цвіти, а братній зів’яв,
Бач, видно, й товариша сохнуть почав. (Двічі)

Лиш ненчина квітка цвіте, як весна,
Бо вірно лиш любить то мати одна. (Двічі)