В холодну днину, серед снігу й мряки,
Над свіжим гробом, що на них чекав,
Стояло триста шістдесят вояків —
Ніхто не зрадив, ласки не благав.

І впав наказ, клекочуть скоростріли
І стелиться козацтво, мов трава,
І труп за трупом падав до могили,
А скоростріл клекоче, не вгава.

За трупом труп скривавлений, як рана,
Паде в довжезні копані рови...
Регочеться юрба солдатська п’яна,
Що хтось в рови упав напівживий.

Один стрілець, з некритої ще ями,
Де було чути зойк, ранених зов,
Грозив катам кривавими руками:
«Ми нині гинем, завтра — кров за кров!»

Хтось вечором закопував могилу
І чув, як в ній стрілець, що помирав,
Шептав до друга своєго насилу:
«Ти смертію життя народу дав».

Пливуть літа, від роду і до роду
Співає думу нам новий кобзар
І оживає у піснях народу
Кривавий, ще не помщений Базар.