Українські народні пісні

ВІЙНА, ВІЙНА — СВІТ ПАЛАЄ
Українська народна пісня

Війна, війна — світ палає!
А на війні люд вмирає.
У неділю вранці-рано —
Всім рекрутам заказано...
Одна вдова мала сина
Та й на війну спорядила.
Син на війну вибирався
Та й з рідними прощався.
Було в його три сестриці,
Та й усі три порадниці:
Старша сестра коня веде,
Середульша — зброю несе,
А найменша виряджає
І сльозами уливає:
«Ой ти, братику наш рідний,
Прибудь до нас хоч раз в гості:
Через ліси — буйним вітром,
Через поля — дрібним дощем!»
«Візьми, сестро, піску жменю,
Посій його на каменю.
Як той пісок житом зійде, —
Тоді твій брат з війни прийде».
Сестра брата послухала,
Взяла піску — посіяла...
Нема з піску того сходу —
Нема брата із походу;
Нема з піску того цвіту —
Нема брата — і ні слуху...
А в неділю дуже рано
В однім селі говорено:
«Два солдати поранено».
Ой у полі, при долині,
Там лежало два воєнних,
Два солдати молоденькі —
Вони братики рідненькі.
Брат до брата промовляє,
Сльоза сльозу побиває:
«Ох, братику мій єдиний,
Одна мати нас родила,
Обох разом годувала,
Та не одну долю дала:
Тобі дала — рубаную,
Мені дала — стріляную:
З рубаної кров ізійде,
А стріляна — к серцю дійде».
Брат до брата промовляє,
Сльоза сльозу побиває:
«Ой братику мій єдиний,
Хто нас буде доглядати,
Наші платки промивати,
Наші рани завивати?»
Одізвався в полі ворон:
«Я вам буду товаришем,
Я вас буду доглядати —
Живцем очі добувати».

Походження та примітки

Народна творчість та етнографія, 1963, № 2, с. 106-107 (Волинь).