Виганяла лебеді по вишневому саду.
Чи я в тебе наймичка, що я боса ходю?

Як я в тебе наймичка, плати мені за роки.
Як я в тебе господиня, босу мене не води.

— Чого, мила, як злий дух? Чом не вдягнешся в кожух?
— Бодай в тобі так був дух, як у мене є кожух.

— Чого, мила, надулася? Чом на весілля не йдеш?
— Як же мені не дутися, як не маю в що взутися.

Шатнулася попід стіл, найшла верзун і постіл,
Шатнулася та й найшла, узулася та й пішла.

Шатнулася попід лавку, найшла з чобота халявку,
Шатнулася та й найшла, узулася та й пішла.

Крикнула на дівку: — Давай із кагли намітку.
Як пішла, унесла, завертілась та й пішла.

На весілля я йду, як голубка гуду,
Нехай мене рід побачить, що не боса я йду.

А постіл верзуна та й випереджає,
А верзун постолові та все в маму лає:

— Ой коли ти постіл, то ти ззаду постій,
А я верзун із лик, попереду все звик.