Вилітали орли з-за крутої гори.
Заплакали молодії хлопці, сидючи в неволі.

Вони заплакали ще й заголосили:
— А в кого ж ми, пани-браття, цеє заслужили?

Чи в господа бога, чи в свої громади,
Що нас таких молоденьких в некрути забрали?

В некрути забрали ще й попарували,
На руки й на ноги кайдани наклали.

Кайдани наклали, на соцького скричали:
— Давай, соцький, тройку коней, коней.

Давай, соцький, тройку коней, коней вороних
Та повезем до прийому хлопців молодих.

Привезли під брамку, відчинили брамку.
— Ой ви, хлопці молодії, становіться в валку.

Ой ви, хлопці молодії, становіться в валку,
На поле плечима, до солдата очима.

Ой ви солдати, ви — дядюшки наші!
Не бийте нас, не лайте нас, бо ми діти ваші.

Не бийте нас, не лайте нас, тільки научайте,
Бо нашії руки цього не робили.

Бо нашії руки цього не робили,
Лиш сіяли та орали, ціпом молотили.

Бо ми не вчилися ружа вичищати,
Лиш сіяти та орати, землю обробляти.