Гандзині брати траву косили,
Їм Гандзенька їсти носила.
Здибало її два невіроньки,
Дали вони їй коня тримати.
А самі сіли, снідання із’їли.
Вздріла Гандзенька, що невіроньки,
Пустила коня в чистеє поле,
Сама скочила в синєє море.
Ой як скакала, наповідала:
«А в морі вода — щоби не брати,
В городі зілля — щоб не копати,
В лузі калина — щоб не ламати,
Під лісом терен — щоб не рвати,
В лісі береза — щоб не чімхати,
При долі роса — щоб не зщибати.
Бо в морі вода
— Гандзина врода,
В городі зілля
— Гандзине тіло,
В лузі калина
— Гандзине личко,
Під лісом терен
— Гандзине очко,
В лісі береза
— Гандзина коса,
При долі роса
— Гандзина краса».