Гей, не дивуйте, добрії люди,
Що на Вкраїні повстало.
Там за Дашевим, під Сорокою,
Множество ляхів пропало.
Там за Дашевим, під Сорокою,
Множество ляхів пропало.

А Перебийніс водить чимало —
Сімсот козаків з собою.
Рубає мечем голову з плечей,
А решту топить водою:
Рубає мечем голову з плечей,
А решту топить водою:

«Ой пийте, ляхи, води калюжі,
Та й води болотянії,
А що пивали на тій Вкраїні
Вина та меди ситнії!.
А що пивали на тій Вкраїні
Вина та меди ситнії!».

Дивують панки, вражії синки,
А що козаки вживають?
Вживають вони щуку-рибаху,
Ще й соломаху з водою.
Вживають вони щуку-рибаху,
Ще й соломаху з водою.

Ой чи бач, ляше, що наш Хмельницький
На Жовтім Піску підбився,
Од нас, козаків, од нас, юнаків,
Ні один панок не вкрився.
Од нас, козаків, од нас, юнаків,
Ні один панок не вкрився.

Ой чи бач, ляше, як козак пляше,
На сивім конику грає,
З мушкетом стане, аж серце в’яне,
А пан од жаху вмирає.
З мушкетом стане, аж серце в’яне,
А пан од жаху вмирає.

Ой чи бачиш, ляше, як козак пляше,
По Костяную Могилу.
Як не схотіли, забунтували,
Та й утеряли Вкраїну.
Як не схотіли, забунтували,
Та й утеряли Вкраїну.

Ой чи бач, ляше, що по Случ — наше,
По Костяную Могилу.
Як не схотіли, забунтували,
Та й утеряли Вкраїну.
Як не схотіли, забунтували,
Та й утеряли Вкраїну.

Ой та зависли пани, зависли,
Як чорна хмара, на Віслі.
Не допустимо ляхви із Польщі,
Поки нашої жизності!
Не допустимо ляхви із Польщі,
Поки нашої жизності!

Гей, ну козаки! Гей, ну у скоки,
Та заберімося в боки!
Загнали панів геть аж за Віслу,
Не вернуться і в три роки,
Загнали панів геть аж за Віслу,
Не вернуться і в три роки,

Гей, наливайте повнії чари,
Щоб через вінця лилося,
Щоб наша доля нас не цуралась,
Щоб краще в світі жилося.
Щоб наша доля нас не цуралась,
Щоб краще в світі жилося.