Ой зажадали фашисти Москву охопити
І доми, палаци, хати —
Все порозорити.
Та повстав народ — узяв зброю.
Повстали партизани...
Дівчинонька Зоя
Ще була молоденька,
А взяла вже зброю.
Ой зимою, ой зимою,
В імлу та морози,
Пішла з ясной шаблей Зоя
По білій дорозі,
Пішла бити ворога-ката.
Ой у лузі, ой у лузі
Імла та негода.
Як біла та птиця,
Ішла Зоя в лузі...
І казала Зоя:
«Ой не шуми, не шуми, милий ти луже,
Не шуми, густесенький гаю,
Бо мені треба чути фашистськую зграю».
Тополі шуміли, вітали Зою,
Та Зою вітали, шуміли берези:
«Ти ідеш відомстити за люд наш і села!»
А Зоя все гаєм іде та іде
І каже вона:
«Тихо все, тихо,
Сплять всі катюги,
Тільки лисиці брешуть на ясень,
Тільки літають сови по гаю,
Ой скоро дійду я, щоб помстить ворогу».
Ой яка, яка була то година,
Як запалила Космодем’янськая Зоя
Вежу з німецькою зброєю.
Ой яка, яка була то година,
Ніхто не знає.
Вежа горить та палає.
Як ти, Зоїнько, не почула.
Звідкіль фашисти взялись?!
Схопили кати Зою,
На допит її повели,
Мордували й питали:
«Ти скажи нам, хто ти? •
Відповідай нам швидше —
Хто твій батько, хто мати?!»
Зоя мовить ворогам-катюгам:
«Я зовусь Таня — дівчина,
Батько мій — Сталін!
Мати — рідна Батьківщина!
Й більше вам нічого не знати,
Більше вам нічого не допитати!»
Стьобали катюги ременем Зою,
По снігу босу водили,
Вогнем її тіло палили...
Вже гасли на небі ясні зірки,
А німці відважную Зою питали;
«Кажи, де ховаються партизани!?»
А Зоя мовчала і не застогнала.
Пішли катюги відпочити трошки,
А тим часом у кам’яницю входе стара баба,
Вона мовить Зої:
«Звідкіль ти, дівчино?
Люту муку терпиш, неначе ти святая».
Тихо мовить Зоя:
«Я святих не знаю.
Тільки умираю
За щастя рідного краю!»
Рано-пораненьку поставили німці
Шибеницю злую,
І Зою пригнали ті злидні-катюги,
І шию їй білу запетлювали.
Але Зоя-дівчина
Білесенькою рукою
Оттягнула трошки вірьовку-бечовку
Та гукнула Зоя радянському люду:
«Нищіть ворогів цих хижих,
Топчіте їх прапор!
Я відважні чую кроки,
Кроки Армії Червоної,
Прапор бачу перемоги!
Сталін з нами! Сталін з нами!»
Опустила Зоя свої карі очі
І заснула Зоя,
Заснула навіки.
Слава нашій Зої!
Слава партизанам!
Наша Зоя не вмре, не загине, —
Слава Зої сонцем заграла,
Блиска блискавицею
По всій Батьківщині!
Ні, не вмерла Зоя!