Гуде, шумить ліщиночка,
Та плаче бідна московочка, —
Плаче вона, ще й ридає,
Та на вбитий шлях поглядає.

Битим шляхом москалі ідуть
Та з-під милого коня ведуть.
«Ви, москалі молодії,
Де ви милого заподіли?»

«Й а твій милий в степу лежить
Да холодної води бажить,
Холодної водиченьки
Та з рубленої криниченьки.

В правій руці свічі держить,
А лівою посягає,
Та на серденько поливає,
Та товариша покликає:

«Товаришу, рідний брате,
Та не дай мені пропадати!
Пишім листи дрібненькії
Та до мої миленької:
Нехай мила віддається,
Бо вона мене не дождеться!»