Українські народні пісні

ГУСАРСЬКАЯ ЖОНА
Українська народна пісня

Гусарськая жона,
Вона з розуму зжила,
Із розуму й поступала,
Медом-вином шинкувала,
Свого мужа покликала,
Голубоньком називала:
— Ой мій милий, милесенький,
Голубоньку сивесенький,
Продай воли чабаннії,
Купи боти червонії,
Охварботи зеленії!
Продай, милий, бички невеличкі,
Купи мені черевички,
Щоб я боса не ходила,
Щоб я ніжок не колола,
Бо я панського роду,
Не ходила боса зроду!
Продай, милий, лоша і кобилу,
Купи білило і красило,
Щоб я од пилу не впилилася,
Од сонечка [не] згоріла,
А од вітру не вчорніла.
Продай, милий, іще і телиці
Та купи мені дві спідниці,
Продай, милий, ще й корову
Та купи мені плахту шовкову,
То я буду й панувати,
Медом-вином шинкувати
І горілочку держати,
Кумпанію зазивати,
Тобі порцію давати.
Стала мила панувати,
Медом-вином шинкувати
І горілочку держати,
Кумпанію зазивати,
Стала і милого частувати —
Під ніс дулями совати.
— Ой милая, милесенька,
Голубонька сивесенька!
Помаленьку, мила, совай,
Щоб ти носа не розбила,
Мені сміху не зробила,
Бо ти панського роду,
Не ходила так ізроду!
Сидить мила, запаніла,
Чортма дров ні поліна,
Нічим хати протопити,
Борщу-каші ізварити,
Свого мужа покормити.
Загадує жона мужу
Превеликую нужду —
Із віжками в ліс по дрова.
То се милий зачуває,
Бере віжки да й ступає,
Да й до лісу приходжає,
Сухі дрова ізбирає
Да й на віжки іскладає,
Да й на плечі піднімає,
Дай додому приношає.
Сів на лавці й оддихає,
Та й на милу поглядає,
Що хороша походжає,
Хорошая, хупавая,
Чорнобрива, білявая.
Ото мила думає-гадає
Та вже хату затопляє,
Борщ і кашу приставляє.
Милий думає-гадає
Та вже дугу загинає,
Дубові кліщі ісправляє
Да вже хомут ісправляє,
Ремінні гужі ісплітає
Да вже і віз ісправляє,
Оглобельки приправляє,
Оглобельки грабовії,
А полудрабки в’язовії,
А щабельки ясеновії.
Ото мила виходжає,
Обідати покликає.
То він теє поховає,
Щоб милої не спужати,
Як до милої б пристати,
Як би у віз запрягати,
У ліс по дрова поїхати.
Він у хату уходжає
Да й обідати сідає,
Й до милої промовляє:
— Ой милая, милесенька,
Голубонько сивесенька,
Ось ну, скоріш, мила, не барися,
Та підемо на бал, приберися!
А се мила зачуває
Да скоро богу благодарить,
Черевички обуває
І спідниці надіває,
І білило, і красило накладає,
І в дзеркало поглядає —
«Чи хороша?» — походжає.
Скоро милий богу благодарить
Да взяв милую за коси,
Да й на двір тахтарить,
Да й по пиці затинає,
Да вже хомут накладає,
У голобельки запрягає:
— Тпру, стій, мила, не панися
Та в голобельки становися,
Щоб ти мені воза не побила,
Бо ти панського роду,
Не ходила у возі зроду!
Приїхав милий до ліса,
Зробив милу гірше біса
Да вже з воза випрягає,
Да й до дуба припинає.
— Пасись, пасись, моя мила,
Щоб ти дуба не зломила,
Бо ти панського роду,
Не стояла у дуба зроду!
Ото милий січе і рубає,
На милую поглядає,
До милої промовляє:
— Ой стій, мила, не гнися,
Бо ще в лісі дров до біса,
А вже, милая, і не рано,
А у нас іще дров мало!
Як вирубає дубину,
Да на милої спину.
І під гору під’їжджає,
Скоро на віз і сідає,
І дубиною потягає:
— Ой ну, мила, поспішайся,
Щоб я людей не остався,
У полі звіра не злякався,
Бо вже, мила, не раненько,
І вже сонечко низенько,
Нам додому не близенько!
А із гори із’їжджає
Та й по пиці затинає;
До царини доїжджає
Та до діда промовляє:
— Помаленьку, діду, бохай,
Щоб милої не сполохав:
Вона в мене полохлива,
Зроду в возі не ходила,
Да щоб воза не побила,
Мені шкоди не зробила.
Додому приїжджає
Да й милую випрягає.
Приїхав милий додому,
Скинув дрова додолу.
Мила у хату уходжає,
Сіла на лавці, оддихає,
Да вже думає-гадає,
Як милого називати,
Як милого шанувати,
Як би віку доживати.
— Ой мій милий, чорнобривий,
Продай боти червонії,
Да купи воли чабаннії;
Продай, милий, черевички,
Купи бички невеличкі,
Щоб я воза й не возила,
Щоб я людей не смішила,
Бо як буду віз возити,
То не буду довго жити.
Продай, милий, і білило, і красило,
Да купи лоша і кобилу;
Без білила біла буду,
Без красила красна буду,
Тебе, серце, довіку не забуду,
Поки жива в світі буду,
І, далебі, не забуду,
І, їй-богу, не забуду.
Продай, милий, і спідниці,
Да купи мені дві телиці,
Продай і плахту шовкову,
Да купи мені вже корову;
Буду рано уставати,
До череди проганяти,
Щоб по дворах не ходила,
Сироватки не просила,
Чужих людей не смішила.
Годі, бачу, панувати,
Медом-вином шинкувати,
Буду рано уставати
Та святий хліб зажинати,
Тебе буду годувати,
Тебе буду шанувати,
Голубоньком називати;
Білу постіль буду слати
Да й близенько буду лягати,
І хорошенько обіймати,
Сім раз на ніч цілувати!

Походження та примітки

ГУСАРСЬКАЯ ЖОНА. В.

Запис. П. Чубинський та О. Русов від кобзаря Остапа Вересая і опублікували в: «Записки юго-западного отд. имп. русского географического общества»., т. I, К., 1874, сторінки 36—41 (матеріали).

Передрук

  • «Давній український гумор і сатира. Упорядкування, вступна стаття і примітки Л. Є. Махновця», К., 1959, сторінки 365—373.

Це — гумористична пісня з кобзарського і лірницького репертуару, яка мала назву «Дворянка».

М. Драгоманов справедливо вважає, що пісня про гусарську жону виникла на Лівобережній Україні в кінці XVIII ст. під впливом зміни козацьких полків на гусарські і масовим потягом полкових урядовців до одержання дворянського звання. «Дочки їх [стали] уважати себе за щось вище од простих козачок, а тим паче посполитих» (М. Драгоманов).

Пісня згодом поширилась через лірників і на Правобережну Україну, зайшла аж в Галичину, де ввібрала в себе відлуння панщизняних пісень (див. варіант, записаний І. Франком від своєї матері в «Житє і слові», 1895, т. III, сторінка 272).

У варіантах пісні — значні відміни. Наприклад, в записі П. Кумановського з Станіславщини 1870 р. (Відділ фондів Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського Академії наук УРСР, фонд 29—3, одиниця зберігання 69, арк. 39—40) детально розроблено епізод:

Приїжджаю я до ліса,
Прип’яв милу, як біса,
Сам по лісу походжаю
Та й на сонце позираю.
А сонечко вже не рано,
А у мене дровець мало.
Мене мила дуже просить:
— Буде, милий, дровець досить.

У запис. О. Малинки від лірника Максима Прищенка (Журнал «Киевская старина», 1882 — 1906, 1893, т. 42, кн. 9, сторінки 447—449, «Изв. и зам.») — оригінальний приспів, що повторюється при рядках з присудками «не ходила», «не возила», «не просила».

Варіанти

  • «Правда», Львів, 1874, ч. 10, сторінки 425—432
  • «Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-русский край, снаряженной императорским Географическим обществом. Юго-западный отдел. Материалы и исследования, собранные д. чл. П. Чубинским», т. III, СПб., 1872; т. V, СПб., 1874, V, сторінка 1138
  • Журнал «Киевская старина», 1882 — 1906, 1882, кн. 12
  • Журнал «Киевская старина», 1893, кн. 9, сторінки 447—449
  • «Житє і слово», 1895, т. III, сторінки 270—272
  • М. Лисенко, Зб. укр. пісень, в. VII, ч. 6
  • Українська народна пісня. Упорядкував А. Хвиля», К., 1936, сторінка 422 (з мелодією)
  • Відділ фондів Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського Академії наук УРСР, фонд 29—3, одиниця зберігання 69, арк. 39—40.

Джерело

Тематичні розділи

  • Жартівливі пісні
  • Родинно-побутові пісні
  • Сімейне життя. Вади чоловіків і жінок
  • Свавільні, вередливі, хитрі й запанілі жінки. Приборкання примхливих та непокірних