Українські народні пісні

ДВОРЯНСЬКАЯ ЖОНА
Українська народна пісня

Дворянськая жона,
Вона з розуму зжила,
Із розуму поступала,
Медом-вином шинкувала,
Кумпанію частувала,
К милому промовляла:
— Ох мій милий, милесенький,
Голубоньку сивесенький!
Продай воли чабаннії,
Купи боти червонії
І фарботи зеленії,
Бо я панського роду,
Не ходила боса зроду!
Продай, милий, малі бички,
Купи мені черевички,
Бо я панського роду,
Не ходила боса зроду!
Продай, милий, дві телиці
Купи мені дві спідниці,
Бо я панського роду,
Не ходила в дерзі зроду!
Продай, милий, дві корови,
Купи мені чорні брови,
Бо я буду панувати,
Ти — на мене поглядати,
Що хороша, купавая
І прекрасна, чорнявая.
Продай лоша і кобилу,
Купи красило, білило,
Щоб я по сонцю не ходила,
Щоб я личка не спалила,
Бо я панського роду,
Не ходила в черні зроду!
Сидить мила, околіла,
Нема дров ні поліна,
Нічим хати затопити,
Нічим борщу й каші зварити.
Загадала свому мужу
Про великую нужу —
З віжками в ліс по дрова.
Милий думає, гадає,
Взяв віжечки да й ступає,
Сухих дров набирає
І додому приношає.
Мила з печі вставала,
Вона хату затопила,
Борщу й каші наварила,
Миленького покормила.
Став милий думати, гадати,
Як до милой приступати,
Щоб в віз запрягати
І в ліс поїхати
І дров нарубати.
Мила богу благодарить,
Взяв за коси да й тахтарить,
І на двір виводжає,
Хомут справляє,
Дубовії кладі і дротяні віжжі
В оглоблі поставляє
І по пиці затинає.
— Тут стій, не панися,
В оглобельки становися,
Бо ти панського роду,
Не ходила в возі зроду!
Милую в віз запрягає
Й дубиною потягає,
І до лісу приїжджає,
І миленьку розпрягає,
І до дуба припинає,
І словами промовляє:
— Ой стій, моя мила,
Щоб ти дуба не зломила,
Щоб ти сміху не зробила.
Січе дрова та рубає
І на сонце поглядає:
— А вже ж, мила, не рано,
А ще у нас і дров мало.
Дрова на віз складає,
Вірьовкою притягає,
Милую в віз запрягає,
Дубиною потягає:
— Ой ну ж, моя мила,
Ще ж ти в возі не ходила,
Ще ж ти й дров не возила,
Бо ти панського роду,
Не ходила в возі зроду.
Уже сонце низенько,
Нам додому не близенько,
Щоб я звіра не спужався,
Щоб я людей не остався!
Із гори з’їжджає,
Сам з воза вставає.
Став на гору з’їжджати
І колеса гальмувати —
Сам на віз сідає,
Дубиною потягає.
— Ой стій, моя мила,
Щоб ти воза не побила,
Щоб ти сміху не зробила.
До царини приїжджає
І на діда покрикає:
— Помаленьку, діду, ступай,
Миленької не сполохай —
Вона панського роду,
Не ходила в возі зроду.
І додому приїжджає,
Миленькую розпрягає;
І в хату ввіходжає,
Сів на лавці, оддихає.
Мила думає, гадає
І к милому промовляє:
— Ох мій милий, милесенький,
Ти, голубе сивесенький,
Продай боти червонії,
Купи воли чабанії —
Я не панського роду,
Я ходила боса зроду.
Продай, милий, черевички,
Купи мені малі бички;
Продай, милий, дві спідниці,
Купи мені дві телиці,
Щоб я рано вставала,
До череди проганяла.
Продай красило й білило,
Купи лоша і кобилу,
Щоб я в возі не ходила,
Щоб я дров не возила, —
Я не панського роду,
Я ходила в черні зроду!
Продай, милий, чорні брови,
Купи мені дві корови,
Щоб я рано вставала
І корів подоїла,
Тебе, милий, покормила,
Щоб по хатах не ходила,
Сироватки не просила.
Вже ж тебе не забуду,
Поки жива в світі буду.

Походження та примітки

ДВОРЯНСЬКАЯ ЖОНА. А.

Текст пісні другої половини XVIII ст. вміщений в рукописі «Малорусские думы и песни, записанные в 1805 году Ломыковским из уст слепца Ивана, лучшего пародиста, которого он застал в начале XIX века». Рукопис був у розпорядженні М. Драгоманова, він і опублікував цю пісню в журналі «Житє і слово», 1895, т. III, сторінки 268—270, звідки й передруковується.

В 1830-х роках коротший варіант записав О. Бодянський («Житє і слово», 1895, т. III, сторінки 270—272).

Це — гумористична пісня з кобзарського і лірницького репертуару, яка мала назву «Дворянка».

М. Драгоманов справедливо вважає, що пісня про гусарську жону виникла на Лівобережній Україні в кінці XVIII ст. під впливом зміни козацьких полків на гусарські і масовим потягом полкових урядовців до одержання дворянського звання. «Дочки їх [стали] уважати себе за щось вище од простих козачок, а тим паче посполитих» (М. Драгоманов).

Пісня згодом поширилась через лірників і на Правобережну Україну, зайшла аж в Галичину, де ввібрала в себе відлуння панщизняних пісень (див. варіант, записаний І. Франком від своєї матері в «Житє і слові», 1895, т. III, сторінка 272).

У варіантах пісні — значні відміни. Наприклад, в записі П. Кумановського з Станіславщини 1870 р. (Відділ фондів Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського Академії наук УРСР, фонд 29—3, одиниця зберігання 69, арк. 39—40) детально розроблено епізод:

Приїжджаю я до ліса,
Прип’яв милу, як біса,
Сам по лісу походжаю
Та й на сонце позираю.
А сонечко вже не рано,
А у мене дровець мало.
Мене мила дуже просить:
— Буде, милий, дровець досить.

У запис. О. Малинки від лірника Максима Прищенка (Журнал «Киевская старина», 1882 — 1906, 1893, т. 42, кн. 9, сторінки 447—449, «Изв. и зам.») — оригінальний приспів, що повторюється при рядках з присудками «не ходила», «не возила», «не просила».

Варіанти

  • «Правда», Львів, 1874, ч. 10, сторінки 425—432
  • «Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-русский край, снаряженной императорским Географическим обществом. Юго-западный отдел. Материалы и исследования, собранные д. чл. П. Чубинским», т. III, СПб., 1872; т. V, СПб., 1874, V, сторінка 1138
  • Журнал «Киевская старина», 1882 — 1906, 1882, кн. 12
  • Журнал «Киевская старина», 1893, кн. 9, сторінки 447—449
  • «Житє і слово», 1895, т. III, сторінки 270—272
  • М. Лисенко, Зб. укр. пісень, в. VII, ч. 6
  • Українська народна пісня. Упорядкував А. Хвиля», К., 1936, сторінка 422 (з мелодією)
  • Відділ фондів Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського Академії наук УРСР, фонд 29—3, одиниця зберігання 69, арк. 39—40.

Джерело

Тематичні розділи

  • Жартівливі пісні
  • Родинно-побутові пісні
  • Сімейне життя. Вади чоловіків і жінок
  • Свавільні, вередливі, хитрі й запанілі жінки. Приборкання примхливих та непокірних