Де ти їдеш, Яничку, Яничку, на тим сивим коничку, коничку!
Недалечка, за Тису, за Тису, своїй милій дар несу, дар несу.

Ой сіяла Ганичка лободу, посилала Яничка по воду,
Ей, по воду студену, студену, там на лучку зелену, зелену!

Чи ти мене, Яничку, не знаєш, же ти нашу хатину минаєш?
Наша хата край води, край води, з високого дерева, з лободи.

Вилетіла ластівка зо скаля, зобудила нас вшитких зо спаня.
Дерева ся в садах розвивают, висов’яне нову яр витают.

Вилетіла ластівочка зо скаля, зобудила дівчатко зо спаня.
Кед ся тото дівчатко збудило, до яркой ся роботи пустило.

Орали би волоньки, орали, кеби мали орача з Висови,
Але мают зо світа, зо світа, не поорют до літа, до літа.

Ой на роваш, мамичко, на роваш, кому же ти дівчатко виховаш?
Ой тобі то, Яничку, тобі то, будеш мати фраїрку на літо.

День бим косив, день бим жав, день бим жав, я би таке дівча взяв.
Ани коси, ани жни, ани жни, лем зав’яжи тай возми, тай возми.