Українські народні пісні

ДО ВДОВИНОГО ДВОРА ЛЕЖИТЬ ДОРІЖКА НОВА
Українська народна пісня

До вдовиного двора
Лежить доріжка нова,
А в тім дворі столи тесані,
Поміж тими столами
Сидять пани рядами,
Пишуть листи перами,
Пишуть, пишуть і радять,
Кого в некрути оддать:
Де п’ять — там не брать,
Де чотири — там [не] велять;
Де три — там не йти;
Де два — там нельзя.
У вдови один син —
І той пішов під аршин;
Під аршином не дійшов
І, заплакавши, пішов.
Пани його «пожаліли»
І купили коника,
І коника, і шабельку,
Пішов хлопець до полку.
Іде мати, ридає,
Всю старшину збирає:
«Ой старшина моя мила,
Випускайте мого сина».
Обізвався одинець,
Уродливий молодець:
«Не плач, мати, не ридай,
Карих очей не стирай,
Ой тоді ти заплачеш,
Як у муштрі забачиш».
А чиї же то лани
Позасівали пани?
А то того одинця,
Вродливого молодця.
А вийдемо на той лан,
А вдаримо в барабан, —
То матері на жалість,
А старшині на радість.
Пішла мати плачучи,
А старшині радощі.

Походження та примітки

ДО ВДОВИНОГО ДВОРА ЛЕЖИТЬ ДОРІЖКА НОВА.

Записано на початку XIX ст. в Київській обл. Друкується за кн. М. Драгоманова «Політичні пісні українського народу XVIII — XIX ст. Частина І. Розділ II», Женева 1885, стор. 200—201.

Джерело

Тематичні розділи

  • Історичні пісні
  • Боротьба проти соціального гніту і іноземних загарбників у другій половині XVII та у XVIII столітті