Добре з добрим чоловіком жоні пробувати,
Ляже в вечір, каже рано: «Я не годна встати».

Чоловік їй набирає горівки та меду.
— Така-м слаба, чоловіче, голови не зведу.

Взяв чоловік троє хліба, берилку горівки
Та пішов мі чоловічок шукати примівку.

Пішов ґазда, пішов ґазда лишень поза мене,
Іде леґінь із трисунков в широкім ремені.

Найшов ґазда примівочку близько винограду.
— Примівочко-ворожечко, дай-но жінці раду.

Примівочка промовила та й поворожила:
— Який дурний, чоловіче, липа би ті вбила.

Примівочка промов’яла аж понад Ясіня:
— Твоя жона, чоловіче, держиться легіня.

— Примівочко-ворожечко, не говори й чого,
Моя жона така слаба, що їй ні до того.

Примівочка промов’яла, впіхала коріння:
— Іди стиха, чоловіче, на своє подвір’я.

Прийшов ґазда на подвір’я, ворота втворяє,
Єго жона із постелі легіня корняє.

Як легіня ізкорнила, в комору сховала,
Тогди свого чоловіка у хату пускала.

Зайшов чоловік у хату та й сів коло стола:
— Жоно, ліків ще не брала, та чого здорова?

На ти, жоно, ліків, куши і водов облийся,
Лиш ти прошу, моя жоно, сего попустися.

На ти, жоно, ліків, куши та і обмивайся,
Лиш ті прошу, моя жоно, відтепер покайся.

Пішов ґазда у комору, глипне сі за двері,
Сидить дядько на полиці в широкім ремені.

А він його за волосся, гайда на долину:
— Бійся бога, чоловіче, най тепер не гину.

Бійся бога, чоловіче, я загубив коня.
— Аби ти знав, легінику, що жінка не твоя.

— Бійся бога, чоловіче, я загубив вівці.
— Аби ти знав, легінику, не йди д’ моїй жінці.

— Бійся бога, чоловіче, дайко си впросити,
Хоч ти, грішми я заплачу, вадь піду косити.

— Але що мені із того, що підеш косити,
Як тя тепер добре наб’ю, не меш більше іти.

Ой кувала зозулечка он там під Ясіням,
Подужала молодиця з примовним корінням.

Сіло потя на воротя, від вітру си здуло,
Я би сесе не вибагла, якби так не було.