Добрий вечір вам, добрим господам,
Ми не самі йдем, ми козу ведем.
Недавно з Москви з довгими косьми.
На горі коза з козенятами,
А в долині вовк з вовченятами.
Вискочив заяць став козу лаять:
— Ти, коза, дурна, нерозумная,
Своїх діточок — неприятелька,
Неприятелька, ти не матінка.
Побігла б в степок нажала б снопок
Та й покормила б своїх діточок.
Вискочив вовчок за козу чок-чок,
А вовченята за козенята.
Що в Михайлівці всі люде стрільці
Хочуть козу вбить, з світоньку згубить.
Встрелили козу в правоє ушко.
Пуць, коза впала, нежива стала,
Дише не дише, хвостом колише.
Ой устала ж коза та на ніженьки,
Та на ріженьки, та на копиточки,
Та на золоточки.
І шукаючи, і питаючи
Короля в полі, господаря в домі.
Щоб сьому господарю
І горох родив, і товар плодив.
І сирочноє, і молочноє.
Де коза туп-туп, там жита сім куп.
Де коза рогом, там жита стогом.
Де коза хвостом, там сіна пластом.
Де пробігає, там вилягає.
— Ой ти, козонько, та й не панися,
Старшому в дому та й поклонися.
Дасть тобі панок шажок на медок.
А копійочку на горілочку.
Ти ж таки, коза, та й не гордися,
Ще й господині та й уклонися.
Дасть тобі вона мірочку вівса.
Мірочку вівса, наверх ковбаса.