Жив та був собі козак, буйна голова,
Та сподобалась йому жіка другова. (Двічі)

Ніби досі і не жив, відшукав траву,
Попри бога зворожив жінку другову. (Двічі)

Довелось іти на Січ під хоругвами,
Та не з ним була в ту ніч жінка другова.

Сумно шабельки дзвенять, пил та згарище,
Ідуть на ворожу рать два товариша. (Двічі)

Втричі більше ворогів, друг знесилений,
Пролунало поміж гір: «Прощай милая». (Двічі)

Козак коника обняв, б’є попругою,
Кулю на себе прийняв ту, що другові.

Поверталися на Січ під хоругвами,
Гірко плакала в ту ніч жінка другова. (Двічі)