Жив — не любила,
Вмер — не тужила
І не буду тужити,
Бо не було з ким жити.
Умер Давидко,
Поховали, поки видко,
Як на лаві лежав,
Тоді було трохи жаль.
Як до гробу волокли,
Тоді сльози потекли.
Як Давидка поховала,
Ще й ніжкою притоптала:
— Там сиди, нелюб, в ямці
Та не клени моїй мамці,
Моя мамка господиня,
За тобою не ходила.