Українські народні пісні

ЖУРИЛАСЯ ПОПАДЯ СВОЄЮ БІДОЮ
Українська народна пісня

Журилася попадя своєю бідою:
— Бідна моя голова, що піп з бородою.

Приспів:

Ох мені трудно, ох мені нудно,
Що за бородатим жити мені трудно!

Хоця й ся він убере в хорошії шати,
Що погляну на него, а він бородатий.

Хоч я піду до церкви богу ся молити,
Що погляну на бороду, то не можу жити!

Піду ж бо я на хрестини — просять мене сісти,
Що погляну на бороду, то не можу їсти.

Піду ж бо я на весілля — просять мене пити,
Як погляну на бороду, то не можу жити!

Та, прийшовши додомоньку, зачала просити:
— Чи не можна б, добродію, бороду голити?

— Ой не можу, попаде, того учинити,
Дізнається владика, буде мени бити!

— Доки буду терпіти таковую біду?
Впрягай, хлопче, коні в возок — до владики їду.

Ой їду я до владики, буду го просити,
Щоб позволив мому попу бороду голити!

Та й забрала попадя гуси й індики,
Убралася хорошенько, качай до владики!

Приїхавши до владики, стала при порозі,
Склонилася низенько, цілувала нозі.

Вийшов владика із своєй палати:
— Что желаєш, невіста, нехай буду знати?

— Прошу тебе, святителю, змилуйся над нами!
Най не ходять наші попи з тими бородами!

Скажи, скажи, святителю, що маєм платити,
Як позволиш нашим попам бороди голити?

— Не могу я, попаде, того учинити,
Бо так каждий довжен з нас бороду носити!

— А видиш ти, попаде, хоцяй я владика,
Яка в мене борода чесна і велика?

Піди [сюда], попаде, до моєї кімнати,
Подивися що там попів, а всі бородаті!

— Шкода ж моєй уродоньки, шкода мого зросту,
Хіба піду утоплюся з високого мосту!

Та пішов владика до своєй кімнати:
— Треба твому попові карту написати.

Писав карту владика дрібними словами,
Заллялася попадя гіркими сльозами.

— Як не схоче попадя попика любити,
То треба єй в сім плетень воду освятити!

Ой як зачне попонько попадю кропити,
Аж упала і зачала попонька просити:

— Тепер мені уже легше і любо, і мило,
Бо попове кропило любити навчило.

Упадала, приклякала, на пальцях ставала,
Взяла попа за бороду і поцілувала!

Українська народна пісня ЖУРИЛАСЯ ПОПАДЯ СВОЄЮ БІДОЮ — ноти
ЖУРИЛАСЯ ПОПАДЯ СВОЄЮ БІДОЮ — ноти — українська народна пісня

Походження та примітки

ЖУРИЛАСЯ ПОПАДЯ СВОЄЮ БІДОЮ. А.

Wacław z Oleska, Pieśni polskie i ruskie ludu galicyjskiego, Львів, 1833, сторінки 462—464, ч. 356.

Мелодія друкується за збіркою: А. Бигдай, Материалы к изучению Кубанского казачьего войска. Песни кубанских и терских казаков, М., в. 1—4, 1896; в. 5—7, 1897; в. 8—12, 1898, в. 4, 1896, сторінка 364, де текст пісні майже тотожний з текстом зб. Залеського.

Варіанти

  • Wacław z Oleska, Pieśni polskie i ruskie ludu galicyjskiego, Львів, 1833, сторінки 462—463, ч. 356 (передрук — «Давній український гумор і сатира. Упорядкування, вступна стаття і примітки Л. Є. Махновця», К., 1959, сторінки 387—390)
  • «Житє і слово», т. III, 1895, сторінка 279 (текст із запис. Цертелєва)
  • «Piesni, dumki i szumki ruskoho národa na Podoli, Ukraini i w Malorossyi, spysani i perelożeni pid musyku Ant. Kocipińskom», perwa sotnia, w Kijewie i Kaminci Pod., 1862, 4-й десяток, ч. 10 а, 10 б
  • «Ужинок рідного поля, вистачений працею М. Г[атцука]», М., 1857, сторінки 120—123
  • «Нар. пісенник з найкращих укр. пісень...», сторінка 78
  • Журнал «Киевская старина», 1882 — 1906, 1884, кн. VI, сторінки 356—357 («Изв. и зам.»)
  • «Пісні Великого Кобзаря, упор. О. Правдюк», сторінка 121
  • Відділ фондів Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського Академії наук УРСР, фонд 14—3, одиниця зберігання 3, арк. 306 (запис. А. Шмиговський 1942 р. в селі Устимівці на Полтавщині, з мелодією)
  • Відділ фондів Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського Академії наук УРСР, фонд 14—3, одиниця зберігання 161, арк. 193 (запис. М. Полтавець 1954 р. в селі Білогородці на Ровенщині).

Джерело

Тематичні розділи

  • Жартівливі пісні
  • Родинно-побутові пісні
  • Сімейне життя. Вади чоловіків і жінок
  • Свавільні, вередливі, хитрі й запанілі жінки. Приборкання примхливих та непокірних

ЖУРИЛАСЯ ПОПАДЯ СВОЄЮ БІДОЮ
Українська народна пісня

Журилася попадя своєю бідою,
Же попадя молодая, а піп з бородою.

Приспів:

Ох! Мені тяжко! Ох! Мені нудно!
Бо піп з бородою, жити в світі трудно!

Запросили нас в гостину і казали сісти,
Що я гляну на бороду, то не можу їсти.

Нав’язала попадя курів і індиків,
Поїхала попадя з просьбой до владики.

Там журилась попадя, що зле з попом жити,
І просила, же б попові бороду зголити.

А владика запросив до свеї кімнати,
Показав їй всіх попів — і всі бородаті.

Як став піп попадю кропилом кропити,
Та вклякнула, присягнула, що буде любити.

Українська народна пісня ЖУРИЛАСЯ ПОПАДЯ СВОЄЮ БІДОЮ — ноти
ЖУРИЛАСЯ ПОПАДЯ СВОЄЮ БІДОЮ — ноти — українська народна пісня

Походження та примітки

ЖУРИЛАСЯ ПОПАДЯ СВОЄЮ БІДОЮ. Б.

Запис. Я. Сенчик в 1901 р. в селі Матче Грубешівського повіту від попаді О. Левицької.

Відділ фондів Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського Академії наук УРСР, фонд 29—3, одиниця зберігання 181, арк. 110 (з мелодією).

Варіанти

  • Wacław z Oleska, Pieśni polskie i ruskie ludu galicyjskiego, Львів, 1833, сторінки 462—463, ч. 356 (передрук — «Давній український гумор і сатира. Упорядкування, вступна стаття і примітки Л. Є. Махновця», К., 1959, сторінки 387—390)
  • «Житє і слово», т. III, 1895, сторінка 279 (текст із запис. Цертелєва)
  • «Piesni, dumki i szumki ruskoho národa na Podoli, Ukraini i w Malorossyi, spysani i perelożeni pid musyku Ant. Kocipińskom», perwa sotnia, w Kijewie i Kaminci Pod., 1862, 4-й десяток, ч. 10 а, 10 б
  • «Ужинок рідного поля, вистачений працею М. Г[атцука]», М., 1857, сторінки 120—123
  • «Нар. пісенник з найкращих укр. пісень...», сторінка 78
  • Журнал «Киевская старина», 1882 — 1906, 1884, кн. VI, сторінки 356—357 («Изв. и зам.»)
  • «Пісні Великого Кобзаря, упор. О. Правдюк», сторінка 121
  • Відділ фондів Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського Академії наук УРСР, фонд 14—3, одиниця зберігання 3, арк. 306 (запис. А. Шмиговський 1942 р. в селі Устимівці на Полтавщині, з мелодією)
  • Відділ фондів Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського Академії наук УРСР, фонд 14—3, одиниця зберігання 161, арк. 193 (запис. М. Полтавець 1954 р. в селі Білогородці на Ровенщині).

Джерело

Тематичні розділи

  • Жартівливі пісні
  • Родинно-побутові пісні
  • Сімейне життя. Вади чоловіків і жінок
  • Свавільні, вередливі, хитрі й запанілі жінки. Приборкання примхливих та непокірних

ЖУРИЛАСЯ ПОПАДЯ СВОЄЮ БІДОЮ
Українська народна пісня

Журилася попадя своєю бідою:
— Бідна моя голова, що піп з бородою.

Приспів:

Ох мені тошно, ох мені нудно,
Що за бородатим жити мені трудно.

Кличуть люди на хрестини, треба із ним сісти,
А як глянеш на бороду, не захочеш їсти.

Ой піду я до владики да стану просити,
Чи не скаже він попові бороди голити.

Ой забрала ж попадя кури та індики,
Мандрувала ж попадя просто до владики.

Прийшла ж вона до владики да й у ноги пала,
Дуже гірко заридавши, йому промовляла:

— Помилуй мене, владико, що мені робити?
Позволь попові моєму бороду голити.

Вислухав її владика, дуже похмурився, —
Стало тісно у кімнаті, як він розходився.

Де ся взялись келейники, стали її вчити,
Що не можна попам, ченцям бороди голити.

— Пустіть мене, — так попадя стала промовляти, —
Сама буду я попові бороду чесати.

Українська народна пісня ЖУРИЛАСЯ ПОПАДЯ СВОЄЮ БІДОЮ — ноти
ЖУРИЛАСЯ ПОПАДЯ СВОЄЮ БІДОЮ — ноти — українська народна пісня

Походження та примітки

ЖУРИЛАСЯ ПОПАДЯ СВОЄЮ БІДОЮ. В.

А. Бигдай, Материалы к изучению Кубанского казачьего войска. Песни кубанских и терских казаков, М., в. 1—4, 1896; в. 5—7, 1897; в. 8—12, 1898, в. 3, 1896, сторінка 90 (з мелодією).

У друкованих збірках і в рукописних фондах зберігається ще ряд записів цієї пісні, проте між ними незначні розходження, переважно в кількості рядків (окремі моменти в деяких варіантах пропущені) і в закінченні.

В записі О. Бодянського (1830—1850 рр.) така кінцівка:

Ой зачав же мій піп да воду святити,
Ізлякнулась, присягнула довіку любити:
— Ой спасибі тобі, попе, да за твою воду,
Тепера я тебе люблю і твою бороду.

(Відділ рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка Академії наук УРСР, фонд99, одиниця зберігання 189, арк. 117).

У запис. М. Бучинського 1868 р. з Станіславщини (Відділ фондів Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського Академії наук УРСР, фонд 28—3, одиниця зберігання 49, арк. 138—139) закінчення таке:

Ой як зачав попонько попадю святити,
Мусіла-сь попадя у попа просити:
До ніжок єму впала, ніжки му стискала
Та в чесную бородочку попа цілувала.

У запис. П. Мартиновича 1885 р. від кобзаря Ф. Гриценка (Відділ фондів Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського Академії наук УРСР, фонд 11—4, одиниця зберігання 592, арк. 45) окремі епізоди змальовані рельєфніше, зокрема третій і четвертий рядки:

Як піду я до церковці вже богу молиться,
Як гляну я на бороду, не хочу хреститься.
Також сцена зустрічі з владикою:
А як вийшов же владика із білих комнатов,
Та як став же вже владика на листі читати,
Та як глянув на попадю карими очима,
Одчинила попадонька вже двері плечима.

У запис. В. Яблоновського 1900 р. від кобзаря С. Бідила з с. Мурафи Богодухівського повіту на Харківщині закінчення таке:

Як не буде тебе, попе, попадя любити,
Велю тобі на попаді віз лози побити,
[Віз лози побити], нагайкою посвятити.
Як посвятив же владика святою водою,
Тоді стала любить попа з його бородою.
— Уже ж мені славно, уже ж- мені мило,
Що владичине кропило попа любити навчило.

Варіанти

  • Wacław z Oleska, Pieśni polskie i ruskie ludu galicyjskiego, Львів, 1833, сторінки 462—463, ч. 356 (передрук — «Давній український гумор і сатира. Упорядкування, вступна стаття і примітки Л. Є. Махновця», К., 1959, сторінки 387—390)
  • «Житє і слово», т. III, 1895, сторінка 279 (текст із запис. Цертелєва)
  • «Piesni, dumki i szumki ruskoho národa na Podoli, Ukraini i w Malorossyi, spysani i perelożeni pid musyku Ant. Kocipińskom», perwa sotnia, w Kijewie i Kaminci Pod., 1862, 4-й десяток, ч. 10 а, 10 б
  • «Ужинок рідного поля, вистачений працею М. Г[атцука]», М., 1857, сторінки 120—123
  • «Нар. пісенник з найкращих укр. пісень...», сторінка 78
  • Журнал «Киевская старина», 1882 — 1906, 1884, кн. VI, сторінки 356—357 («Изв. и зам.»)
  • «Пісні Великого Кобзаря, упор. О. Правдюк», сторінка 121
  • Відділ фондів Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського Академії наук УРСР, фонд 14—3, одиниця зберігання 3, арк. 306 (запис. А. Шмиговський 1942 р. в селі Устимівці на Полтавщині, з мелодією)
  • Відділ фондів Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського Академії наук УРСР, фонд 14—3, одиниця зберігання 161, арк. 193 (запис. М. Полтавець 1954 р. в селі Білогородці на Ровенщині).

Джерело

Тематичні розділи

  • Жартівливі пісні
  • Родинно-побутові пісні
  • Сімейне життя. Вади чоловіків і жінок
  • Свавільні, вередливі, хитрі й запанілі жінки. Приборкання примхливих та непокірних

ЖУРИЛАСЯ ПОПАДЯ СВОЄЮ БІДОЮ
Українська народна пісня

Журилася попадя своєю бідою:
— Бідна ж моя головонько, що піп з бородою!

Приспів:

Ох мені тяжко, ох мені нудно,
Що піп з бородою — жити ж мені трудно! *

Ох піду я до церковці богу ся молити,
Як погляну на бороду, мушу аж умліти.

Ой піду я на хрестини — просять мене сісти,
Як погляну на бороду, та й не можу їсти. .

Хоць ти уберися в дорогії шати,
Таки тебе не люблю, бо ти — бородатий.

Ох піду я к протопопі та й стану просити,
Щоб позволив протопопа бороду голити.

— Ох не можна, добродзійко, того учинити:
Як дознається владика, буде мене бити.

— Чи не можна, протопопе, того учинити,
Щоб зо мною без бороди, в люди ж — причепити.

— Ой не можна, добродзійко, того не ведеться:
Як він схоче уси втерти, вона обірветься.

Ой піду я та просити самого владики,
Щоб позволив добродзіям бороду голити.

Ось приходить добродзійка та в його палати,
Аж там сидить попів з сорок, та всі бородаті.

Як зачали попадю кропилом кропити,
Приклякнула, присягнула, що «буду любити».

— Тепер мені любо, тепер мені мило,
Попове кропило любити навчило!

Вже ж і не тяжко, вже ж і не нудно,
Хоць піп з бородою, жити з ним не трудно.

Походження та примітки

* Приспів після кожного парного рядка, крім останньої 4-рядкової строфи.

ЖУРИЛАСЯ ПОПАДЯ СВОЄЮ БІДОЮ. Г.

Запис. М. Крашановський 1883 р. в селі Івках, на межі Волинської і Подільської губерній.

Журнал «Киевская старина», 1882 — 1906, 1884, кн. I, сторінки 181—182 (під заголовком «Песенный отголосок давно минувшей унии»). В примітці до пісні редакція зазначала: «Дана пісня відноситься до кінця минулого століття — часу приєднання південно-західного краю до Росії і повернення волинських уніатів у православ’я. Народна пам’ять відзначила цю останню подію, забарвивши своїм звичайним гумором і цю пристрасть жінки до зовнішності, і мінливість її смаків. Борода — оце все, що ускладнювало ієрейським жінкам перехід із унії до православія» (сторінка 181).

У записі А. Гловачевського-Юрчука 1901 р. з Ровенщини (Відділ фондів Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського Академії наук УРСР, фонд 29—3, одиниця зберігання 229, арк. 175) є такі оригінальні рядки:

...що піп з бородою.
Ані її втяти, ані проміняти,
Ані тому шинкареві за горілку дати.

Варіанти

  • Wacław z Oleska, Pieśni polskie i ruskie ludu galicyjskiego, Львів, 1833, сторінки 462—463, ч. 356 (передрук — «Давній український гумор і сатира. Упорядкування, вступна стаття і примітки Л. Є. Махновця», К., 1959, сторінки 387—390)
  • «Житє і слово», т. III, 1895, сторінка 279 (текст із запис. Цертелєва)
  • «Piesni, dumki i szumki ruskoho národa na Podoli, Ukraini i w Malorossyi, spysani i perelożeni pid musyku Ant. Kocipińskom», perwa sotnia, w Kijewie i Kaminci Pod., 1862, 4-й десяток, ч. 10 а, 10 б
  • «Ужинок рідного поля, вистачений працею М. Г[атцука]», М., 1857, сторінки 120—123
  • «Нар. пісенник з найкращих укр. пісень...», сторінка 78
  • Журнал «Киевская старина», 1882 — 1906, 1884, кн. VI, сторінки 356—357 («Изв. и зам.»)
  • «Пісні Великого Кобзаря, упор. О. Правдюк», сторінка 121
  • Відділ фондів Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського Академії наук УРСР, фонд 14—3, одиниця зберігання 3, арк. 306 (запис. А. Шмиговський 1942 р. в селі Устимівці на Полтавщині, з мелодією)
  • Відділ фондів Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського Академії наук УРСР, фонд 14—3, одиниця зберігання 161, арк. 193 (запис. М. Полтавець 1954 р. в селі Білогородці на Ровенщині).

Джерело

Тематичні розділи

  • Жартівливі пісні
  • Родинно-побутові пісні
  • Сімейне життя. Вади чоловіків і жінок
  • Свавільні, вередливі, хитрі й запанілі жінки. Приборкання примхливих та непокірних

ЖУРИЛАСЯ ПОПАДЯ СВОЄЮ БІДОЮ
Українська народна пісня

Журилася попадя своєю бідою:
— Горе мені тяжкоє, що піп з бородою!

Приспів:

Так мені тяжко, так мені нудно,
Та за бородатим попом жити трудно.

Та й як піду я до церкви богу молиться;
Як гляну на бороду, не стану хреститься.

Та пойду я з попом на бесєду,
А на бесєді треба з попом сісти;
Що гляну на бороду, не візьмуся їсти.

Та як стала попадонька та попа просити:
— Чи не можна, мій батюшко, бороди оббрити?

— Ой нельзя-бо, попадонько, сего учинити,
Боюся уладики: то за се, мать, буде бити.

Продавала попадонька кури, гуси, індики,
Запрягала коні-брики — їхать до владики,
Щоб позволив мойму попу бороду оббрити.

— Доров-доров, уладика, щось маю спросити:
Чи позволиш мойму попу бороду й оббрити?
То сама буду платити.

Та й як вийшов уладика з нової палати —
Не попаде попадя, куди й утікати.

Що як глянув уладика карими очима,
Попоочиняла попадонька двері плечима.

Та як став же владика закони читати,
Та давай же він попа да благословляти.

— Як не буде тебе, піп, попадя любити,
То велю тобі віжки намочити,
Та всім часом попадоньку гарно покропити.

Та’к почула попадя се благословенне:
— Та спасибі ж уладиці за сеє кропило,
Що за бородатим гарно жити научило.

Приспів:

Так мені гарно, так мені славно!
З бородатим жити прекрасно!

Та спасибі уладиці за святую воду:
Люблю попа молодого і бороду його.

— Та’к піду я до церкви та богу молиться,
Що як гляну на бороду, то гарно хреститься.

Що’к позовуть нас з попом, з попом у бесєду,
А що у бесєді треба з попом вмісти сісти;
Що як гляну на бороду, аж солодко їсти.

Походження та примітки

ЖУРИЛАСЯ ПОПАДЯ СВОЄЮ БІДОЮ. Д.

Запис. А. Малинка на Чернігівщині від лірника Н. Дудки.

«Земский сборник Черниговской губернии», 1903, квітень, сторінки 82—83.

Варіанти

  • Wacław z Oleska, Pieśni polskie i ruskie ludu galicyjskiego, Львів, 1833, сторінки 462—463, ч. 356 (передрук — «Давній український гумор і сатира. Упорядкування, вступна стаття і примітки Л. Є. Махновця», К., 1959, сторінки 387—390)
  • «Житє і слово», т. III, 1895, сторінка 279 (текст із запис. Цертелєва)
  • «Piesni, dumki i szumki ruskoho národa na Podoli, Ukraini i w Malorossyi, spysani i perelożeni pid musyku Ant. Kocipińskom», perwa sotnia, w Kijewie i Kaminci Pod., 1862, 4-й десяток, ч. 10 а, 10 б
  • «Ужинок рідного поля, вистачений працею М. Г[атцука]», М., 1857, сторінки 120—123
  • «Нар. пісенник з найкращих укр. пісень...», сторінка 78
  • Журнал «Киевская старина», 1882 — 1906, 1884, кн. VI, сторінки 356—357 («Изв. и зам.»)
  • «Пісні Великого Кобзаря, упор. О. Правдюк», сторінка 121
  • Відділ фондів Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського Академії наук УРСР, фонд 14—3, одиниця зберігання 3, арк. 306 (запис. А. Шмиговський 1942 р. в селі Устимівці на Полтавщині, з мелодією)
  • Відділ фондів Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського Академії наук УРСР, фонд 14—3, одиниця зберігання 161, арк. 193 (запис. М. Полтавець 1954 р. в селі Білогородці на Ровенщині).

Джерело

Тематичні розділи

  • Жартівливі пісні
  • Родинно-побутові пісні
  • Сімейне життя. Вади чоловіків і жінок
  • Свавільні, вередливі, хитрі й запанілі жінки. Приборкання примхливих та непокірних