Журилася попадя своєю бідою:
— Бідна моя голова, що піп з бородою.

Приспів:

Ох мені трудно, ох мені нудно,
Що за бородатим жити мені трудно!

Хоця й ся він убере в хорошії шати,
Що погляну на него, а він бородатий.

Хоч я піду до церкви богу ся молити,
Що погляну на бороду, то не можу жити!

Піду ж бо я на хрестини — просять мене сісти,
Що погляну на бороду, то не можу їсти.

Піду ж бо я на весілля — просять мене пити,
Як погляну на бороду, то не можу жити!

Та, прийшовши додомоньку, зачала просити:
— Чи не можна б, добродію, бороду голити?

— Ой не можу, попаде, того учинити,
Дізнається владика, буде мени бити!

— Доки буду терпіти таковую біду?
Впрягай, хлопче, коні в возок — до владики їду.

Ой їду я до владики, буду го просити,
Щоб позволив мому попу бороду голити!

Та й забрала попадя гуси й індики,
Убралася хорошенько, качай до владики!

Приїхавши до владики, стала при порозі,
Склонилася низенько, цілувала нозі.

Вийшов владика із своєй палати:
— Что желаєш, невіста, нехай буду знати?

— Прошу тебе, святителю, змилуйся над нами!
Най не ходять наші попи з тими бородами!

Скажи, скажи, святителю, що маєм платити,
Як позволиш нашим попам бороди голити?

— Не могу я, попаде, того учинити,
Бо так каждий довжен з нас бороду носити!

— А видиш ти, попаде, хоцяй я владика,
Яка в мене борода чесна і велика?

Піди [сюда], попаде, до моєї кімнати,
Подивися що там попів, а всі бородаті!

— Шкода ж моєй уродоньки, шкода мого зросту,
Хіба піду утоплюся з високого мосту!

Та пішов владика до своєй кімнати:
— Треба твому попові карту написати.

Писав карту владика дрібними словами,
Заллялася попадя гіркими сльозами.

— Як не схоче попадя попика любити,
То треба єй в сім плетень воду освятити!

Ой як зачне попонько попадю кропити,
Аж упала і зачала попонька просити:

— Тепер мені уже легше і любо, і мило,
Бо попове кропило любити навчило.

Упадала, приклякала, на пальцях ставала,
Взяла попа за бороду і поцілувала!

Журилася попадя своєю бідою,
Же попадя молодая, а піп з бородою.

Приспів:

Ох! Мені тяжко! Ох! Мені нудно!
Бо піп з бородою, жити в світі трудно!

Запросили нас в гостину і казали сісти,
Що я гляну на бороду, то не можу їсти.

Нав’язала попадя курів і індиків,
Поїхала попадя з просьбой до владики.

Там журилась попадя, що зле з попом жити,
І просила, же б попові бороду зголити.

А владика запросив до свеї кімнати,
Показав їй всіх попів — і всі бородаті.

Як став піп попадю кропилом кропити,
Та вклякнула, присягнула, що буде любити.

Журилася попадя своєю бідою:
— Бідна моя голова, що піп з бородою.

Приспів:

Ох мені тошно, ох мені нудно,
Що за бородатим жити мені трудно.

Кличуть люди на хрестини, треба із ним сісти,
А як глянеш на бороду, не захочеш їсти.

Ой піду я до владики да стану просити,
Чи не скаже він попові бороди голити.

Ой забрала ж попадя кури та індики,
Мандрувала ж попадя просто до владики.

Прийшла ж вона до владики да й у ноги пала,
Дуже гірко заридавши, йому промовляла:

— Помилуй мене, владико, що мені робити?
Позволь попові моєму бороду голити.

Вислухав її владика, дуже похмурився, —
Стало тісно у кімнаті, як він розходився.

Де ся взялись келейники, стали її вчити,
Що не можна попам, ченцям бороди голити.

— Пустіть мене, — так попадя стала промовляти, —
Сама буду я попові бороду чесати.

Журилася попадя своєю бідою:
— Бідна ж моя головонько, що піп з бородою!

Приспів:

Ох мені тяжко, ох мені нудно,
Що піп з бородою — жити ж мені трудно! *

Ох піду я до церковці богу ся молити,
Як погляну на бороду, мушу аж умліти.

Ой піду я на хрестини — просять мене сісти,
Як погляну на бороду, та й не можу їсти. .

Хоць ти уберися в дорогії шати,
Таки тебе не люблю, бо ти — бородатий.

Ох піду я к протопопі та й стану просити,
Щоб позволив протопопа бороду голити.

— Ох не можна, добродзійко, того учинити:
Як дознається владика, буде мене бити.

— Чи не можна, протопопе, того учинити,
Щоб зо мною без бороди, в люди ж — причепити.

— Ой не можна, добродзійко, того не ведеться:
Як він схоче уси втерти, вона обірветься.

Ой піду я та просити самого владики,
Щоб позволив добродзіям бороду голити.

Ось приходить добродзійка та в його палати,
Аж там сидить попів з сорок, та всі бородаті.

Як зачали попадю кропилом кропити,
Приклякнула, присягнула, що «буду любити».

— Тепер мені любо, тепер мені мило,
Попове кропило любити навчило!

Вже ж і не тяжко, вже ж і не нудно,
Хоць піп з бородою, жити з ним не трудно.

Журилася попадя своєю бідою:
— Горе мені тяжкоє, що піп з бородою!

Приспів:

Так мені тяжко, так мені нудно,
Та за бородатим попом жити трудно.

Та й як піду я до церкви богу молиться;
Як гляну на бороду, не стану хреститься.

Та пойду я з попом на бесєду,
А на бесєді треба з попом сісти;
Що гляну на бороду, не візьмуся їсти.

Та як стала попадонька та попа просити:
— Чи не можна, мій батюшко, бороди оббрити?

— Ой нельзя-бо, попадонько, сего учинити,
Боюся уладики: то за се, мать, буде бити.

Продавала попадонька кури, гуси, індики,
Запрягала коні-брики — їхать до владики,
Щоб позволив мойму попу бороду оббрити.

— Доров-доров, уладика, щось маю спросити:
Чи позволиш мойму попу бороду й оббрити?
То сама буду платити.

Та й як вийшов уладика з нової палати —
Не попаде попадя, куди й утікати.

Що як глянув уладика карими очима,
Попоочиняла попадонька двері плечима.

Та як став же владика закони читати,
Та давай же він попа да благословляти.

— Як не буде тебе, піп, попадя любити,
То велю тобі віжки намочити,
Та всім часом попадоньку гарно покропити.

Та’к почула попадя се благословенне:
— Та спасибі ж уладиці за сеє кропило,
Що за бородатим гарно жити научило.

Приспів:

Так мені гарно, так мені славно!
З бородатим жити прекрасно!

Та спасибі уладиці за святую воду:
Люблю попа молодого і бороду його.

— Та’к піду я до церкви та богу молиться,
Що як гляну на бороду, то гарно хреститься.

Що’к позовуть нас з попом, з попом у бесєду,
А що у бесєді треба з попом вмісти сісти;
Що як гляну на бороду, аж солодко їсти.