За Дунаєм широким (Двічі)
Росте терен високий.

А у тому терену (Двічі)
Живе вдова молода.

Породила два сина (Двічі)
Іванюшу й Василя.

Ой привела, привела (Двічі)
Да й в пелюшки вповила.

В чорний китай сповила, (Двічі)
Сріблом, злотом облила.

Сріблом, злотом облила (Двічі)
Та на Дунай винесла,

Та в корабель забила (Двічі)
В тихий Дунай пустила.

— Ой ти, тихий Дунай, (Двічі)
Моїх діток не займай.

Ти, високий очерет, (Двічі)
Вари дітям вечерять.

Ти, висока осока, (Двічі)
Стели дітям звисока.

Ой ти, жовтий пісочок, (Двічі)
Укрий моїх діточок.

На двадцять першому году (Двічі)
Вийшла вдова по воду.

Стала води набирать, (Двічі)
Став корабель підпливать.

А на тому кораблю (Двічі)
Два матросики сидять.

Один сидить позаду (Двічі)
Та й пригортає воду.

Другий сидить навпереду, (Двічі)
Поглядає на вдову.

— Ой ти, вдовушка, вдова! (Двічі)
Чи підеш ти за міня?

— За Василя сама іду, (Двічі)
За Ванюшу доч даю.

Кинулися до письма, (Двічі)
А то рідна їх сестра.

Стали же письмо читать, (Двічі)
А то рідная їх мать.

Такий тепер світ настав, (Двічі)
Щоб брат сестри не пізнав.

Тепер така година, (Двічі)
Що йде мати за сина.

Бодай ненька пропала — (Двічі)
Сестру з братом звінчала.

— Ходім, сестро, в монастир, (Двічі)
Нехай же нас бог простить.

Ходім, ненько, горою, (Двічі)
Розсиплешся травою.

Ти зацвітеш в жовтий цвіт, (Двічі)
Я зацвіту в білий цвіт.

Я зацвіту в білий цвіт, (Двічі)
Пустим славу на ввесь світ.