Задумали Базилевці
Свій вік вкоротити,
Козаченків-вергунівців
Та й закріпостити.

Порізали вергунівців
Всі поля на карти, —
Не минулись Базилевцям
Ції їхні жарти.

Та й послали вергунівську
Череду зайняти,
З турбаївською чередою
У свій двір пригнати.

Що думали, те зробили —
Череду загнали,
Вергунівців, турбаївців
Тим ізгвалтували.

Составили вергунівці
З Турбаями раду, —
Обступили панську оселю
Спереду і ззаду.

Як глянула Маріяна
У вікно в оболоню, —
Стоять тії козаченьки
З кіллям кругом двору.

«Федір Федорович, мій братіку.
Нум золото носити,
Вергунівців, турбаївців
Вірненько просити:

Вергунівці, турбаївці,
Дайте покушати,
Ції ради козацької
Дайте послушати».

«Ой чом же ти, Маріяно,
Давніш не кушала?
Ой чом же ти, Маріяно,
Давніш не слушала?

Не вміла ти, Маріяно,
Як у світі жити,
Годі тобі, Маріяно,
Скотину морити.

Шкода тепер, Маріяно,
З вами говорити, —
З кіллями прийшли не радиться —
Прийшли вас побити».

Як ударив Помазанець
Кілком по височку,
Враз окровив Маріяні
Плаття і сорочку.

Оце тобі, Маріяно,
За шиті мережки!
Куди глянеш — всюди в хаті
Кровавії стежки.

Оце тобі, Маріяно,
За тонкії нитки —
Не то пряли жінки наші.
Пряли малі дітки.

Поробили в панськім дворі
Всюди гарні шанці
І побили Базилевців
У п’ятницю вранці.

Все побили, погромили,
Перевели в тряп’я
Й поховали Базилевців
В містечку Остап’є.

А чиє ж то в чистім полі
Гарно стадо грає? —
Ото тих же Базилевців,
Що в світі немає.

Ой на горі огонь горить,
А в Турбаях димно,
Як побили Базилевців,
То всім стало дивно.