Зажурилася (2) бідная удовонька,
Що не скошена, не згромаджена зелена отавонька.
Наймила вна си (2) косариків чотири,
Щоби скосили та й згромадили всі гори та й долини.
Косарі косять (2), а вітрець повіває,
Шовкова трава зелененькая на косу налягає.
Шовкова трава зелененькая на косу налягає,
Молодий жовняр (2) на ворон коню грає,
Молодий жовняр (2) на ворон коню грає.
Молода вдова (2) й а з жалю умліває.
Кличе синонька (2): «Йди, сину, громадити!»
А синок каже (2): «Я йду до коршми пити».
Кличе вона го (2): «Та йди копиці класти».
А синок каже: «Я піду ляжу спати».