Зажурилася та бідна удівонька,
Що не скошена зелена дібрівонька. (2)
Найму косарів сімдесят і чотири,
Нехай викосять всі гори і долини. (2)
Косарі косять, а вітер повіває,
Шовкова трава на коси полягає. (2)
Шовкова трава на коси полягає,
А бідна вдова із жалю умліває. (2)
А бідна вдова із жалю умліває,
Що на ту траву хазяїна немає. (2)
«Ой горе ж мені, мої діточки, з вами,
А що немає хазяїна над вами». (2)
— Ой не журися а ти, матінко, нами!
Як підростемо, розійдемося сами. (2)
Розійдемося по горах, по долинах,
Буде нас, мамо, по всіх Українах. (2)
Ой будеш, мати, травицю прогортати,
Ой будеш, мати, соколонька питати: (2)
«Ой ти, соколе, ох і ти, соколочок,
Чи не бачив ти моїх синів та дочок?» (2)
— А твої сини — де високі могили,
А твої дочки — де в степу явірочки.