Закувала зозулина в вишневим садочку,
Оплакала мати сина на жовтім пічсочку.

Не так вона й оплакала як обголосила,
Беруть, беруть й у солдати хорошого сина.

Іди-іди, мій синочку, іди, не барися.
За год, за два, чотирі та й назад вернися.

Ой рад би я, моя ненька, ще й раньше вернуться,
Підо мною кіньвороний на копит спіткнувсь.

Як почуєш, моя ненька, що я тут залежу,
Даси, даси товаришу проносить одежу.

Ой лучше ж я, мій синочку, по тину розкину,
Тяжко-важко наряжати чужую дитину.

Як почуєш, моя ненька, що я тут загину,
Прийми-прийми мою милу за рідну дитину.