Засвистали козаченьки в похід з полуночі;
Заплакала Марусенька свої ясні очі.
«Не плач, не плач, Марусенько, не плач, не журися,
За свойого миленького богу помолися!»
Стоїть місяць над горою, да сонця немає,
Мати сина в дороженьку слізно проводжає:
«Прощай, милий мій синочку, да не забавляйся,
Чрез чотири неділоньки додому вертайся!»
«Ой рад би я, матусенько, скоріше вернуться,
Да вже щось мій вороненький в воротах спіткнувся.
Ой бог знає, коли вернусь, в якую годину:
Прийми ж мою Марусеньку, як рідну дитину.
Прийми її, матусенько,- всі в божіїй волі!
Бо хто знає, чи жив вернусь, чи ляжу на полі?»
«Ой рада я Марусеньку за рідну прийняти,
Да все не так вона мене буде шанувати».
«Ой не плачте, не журітесь, в тугу не вдавайтесь:
Заграв мій кінь вороненький, назад сподівайтесь!»

Засвистали козаченьки
В похід з полуночі,
Заплакала Марусенька
Свої ясні очі.
Заплакала Марусенька
Свої ясні очі.*

«Не плач, не плач, Марусенько,
Не плач, не журися,
Та за свого миленького
Богу помолися!
Та за свого миленького
Богу помолися!»

Стоїть місяць над горою,
А сонця немає,
Мати сина в доріженьку
Слізно проводжає.
Мати сина в доріженьку
Слізно проводжає.

«Іди, іди, мій синочку,
Та не забаряйся,
Через чотири неділоньки
Додому вертайся!
Через чотири неділоньки
Додому вертайся!»**

«Ой рад би я, матусенько,
Скоріше вернуться,
Та щось кінь мій вороненький
В воротях спіткнувся.
Та щось кінь мій вороненький
В воротях спіткнувся.***

Ой бог знає, коли вернусь,
В якую годину,
Прийми ж мою Марусеньку,
Як рідну дитину.
Прийми ж мою Марусеньку,
Як рідну дитину».

«Ой рада б я Марусеньку
За рідну прийняти,
Та чи ж буде вона мене,
Сину, шанувати?
Та чи ж буде вона мене,
Сину, шанувати?»

«Ой не плачте, не журіться,
В тугу не вдавайтесь,
Заграв мій кінь вороненький,
Назад сподівайтесь!
Заграв мій кінь вороненький,
Назад сподівайтесь!»