Зачорнілася Чорна гора,
Що не зродила жито, пшеницю.
Але зродила жемчужну траву,
Жемчужну траву, золоту росу.
Над’їхав нею гордий молодець,
Гордий молодець на ім’я (Йванко),
Та пустив коня в жемчужну траву,
Ой а сам припав а д сирій землі.
Як скоро припав, так борзо заснув.
Ой десь ся взяли буйні вітрове,
Буйні вітрове, шаркі дожджове
Та й зашуміли в жемчужній траві,
Та задзвеніли в золотій росі.
Гордий молодець в тім прохопився,
Як прохопився, коня вхопився.
Коня сідлає, гадку гадає:
— Коню ж мій сивий, будь ми щасливий.
Поїдемо ж ми в чистеє поле,
В чистеє поле, під темний лісок
За чорним туром, за грубим звіром.
Та як надибав чорного тура,
Чорного тура, грубого звіря,
І сніпок стрілок не долітає
І тупий лучок не достріляє
(Ясна шабелька не дорубає)
Та й сивий коник із ніг спадає.
(Гордий) молодець з страху вмліває,
А чорний турець до него промовляє:
— Гордий молодче, не бійся мене!
Не бійся мене, заб’єш ти мене.
Поїдеш же ти в неділю рано,
Тогди ж ти мене та постріляєш,
Яснов шабельков та й порубаєш,
А за славоньку панну дістанеш.