Й а в чистім полю, й а в болонійку,
Там же ми лежить давня стежейка.
Над’їхав над ню білий молодець,
Виломив собі квітку-галузку,
Притулив д’собі, д’свому личейку:
— Дай же ми, боже, личко такоє,
Поїхав би я преч на Поділля,
Полюбив би я три милейкії.
Єдну милейку — замужатую,
Другу милейку — білу вдовойку,
Третю милейку — ґречну паннойку.
Ой мовить єму матінка його:
— Ой сину, сину, білий молодче,
Не люби ж тії три милейкії.
Замужатая — то не здоровля,
То не здоровля, то безголовля.
Біла вдовойка — не рівня твоя,
Ґречна паннойка — то рівня твоя!