— Й а встань, невістко,
Та бодай ти не встала!
Подій корови,
Що від батька нагнала!

— Нех ті постоять,
Що від батька нагнала,
Я ті подою,
Що у свекра застала.

— Ой цить, невістко,
Та не розпускай губи,
Візьму коцюбу,
Повибираю й зуби!

Чи ти, невістко,
Сьогодні приведяна,
Що вже третій день,
Як хата не метяна?

А я, молода,
Та стала хату мести,
Свекруха каже обідать
В поле нести.

То я питаю:
— А де ж той плужок оре?
А вона каже:
— Нех тебе колька коле.

А я, молода,
Уміла відповісти:
— Нех того коле,
Кому понесу їсти.

Не молодого,
Що воли поганяє,
Тільки старого,
Що плужка підоймає.