Кляла цариця, вельможная пані,
Чорноє море, проклинала:
«Бодай море не проквітало,
Що мого сина в себе взяло.
Ци я войську не заплатила
Червоними золотими,
Біленькими талярами?
Ци би я войська не приодягла
Червоною китайкою
За заслугу козацькую?»
А в неділейку поранейку
Збиралася громадойка,
Козацькая пор[ад]ойка.
Стали ради додавати,
Отколь Варни доставати
І всіх турків в ній забрати.
Поймали турка старейкого,
Ворожбита турецького,
Стали його випитовати,
Отколь Варни доставати
І всіх турків в ній забрати:
Ци ли з поля, ци ли з моря,
Ци із тої річки невелички?
«Ані з поля, ані з моря,
Іно з тої річки невелички».
А в неділейку поранейку
Бігуть, пливуть човенками,
Поблискують весельцями.
Вдарили разом з самопалов?
Седми пядей от запалов,
Стали Варни доставати.
Стали турки утікати,
Тую річку проклинати:
«Бодай річка не проквітала,
Що нас, турків, в себе взяла!»
Була Варна здавна славна —
Славнішії козаченьки!