Коли на крилах ночі
На землю сон злетить,
Ти в темний сад виходиш
З квітками говорить.

Тобі шепнула рожа:
— Я бачила його,
Сьогодні вранці рвав він
Квітки з куща мого.

Тобі сказав барвінок:
— І я його стрічав,
Засмучений ходив він
І листя потоптав.

Коли на крилах ночі
На землю сон злетить,
Ти в темний сад виходиш
З квітками говорить.

Ти знаєш, що заснув я
І сплю уже давно,
Замкнуті в мене двері,
Зачинене вікно.

Даремно ти гадаєш,
Тебе я одурив:
Всю ніч я за тобою
Нечутно проходив.

Тобі сказала рожа:
«Я бачила його:
Сьогодні вранці рвав він
Квітки з куща мого».

Шепнув тобі барвінок:
«І я його стрічав,
Засмучений ходив він
І лист мій потоптав».

Шепочуться троянди,
Акації віття:
«Навіщо ж там кохання,
Де треба забуття?

Іди собі у хату,
До нелюба іди,
І милого ночами
Ніколи вже не жди».

Колишуться троянди,
Барвіночок зітха:
«Забудь його навіки, —
Тебе він не коха».

І здалеку я бачив,
Як стала ти ридать
І, впавши на коліна,
Барвінок цілувать.