Коли течуть криваві ріки
В степах, опалених вогнем, —
Прославим скривджених навіки,
А запроданців — прокленем!

Розбили німці наші хати,
Взяли добро у трудні дні,
Та віру зоряну, крилату
Не спопелили у вогні.

Святе нетлінне наше слово
Горить, як віщий знак вночі,
І стяг сіяє малиново
В землі на скровленім плечі.

За віковічними дубами
Встають побоїща вокруж...
Боєць із спраглими губами
В бою водицю п’є з калюж.

І він звертає зір одразу
До любих сходжених стежок,
Зелена сумка протигазу
Йому нагадує лужок

На славній Канівщині дальній,
В долині збитій і печальній,
В ромашковій, де вітчий дім,
Де від гармат гуляє грім,

Де від танкеток чорна туча
Ляга на сиві ковилі, —
Слідом Тараса тінь могуча
Бреде по скривдженій землі.

Суворі, грізні заповіти
Диктує полум’я руде.
— Ти бачиш, батьку! — Бачу, діти! —
І знову йде, і далі йде.

Я серед битви розумію,
Яке терпіння і надію,
В нарузі, в горі, в злі нужди
Ми з ним виносимо завжди.

Гаряча сила непочата,
Як іскра в горі, не стліва.
...І підростуть нові внучата
На вольні, радісні жнива.

І сонце з обрію поверне,
Зігріє землю гаряче,
І кров розбійників зажерна
В слов’янські ріки потече.