Край долини, край широкої нивки
Брала дівка білий льон;
Вона брала, тонко вистілала,
Всю долину сходила,
Шукаючи парня молодого,
Що вірненько любила.
Беруть, беруть парня молодого
У тяжкую неволю,
Везуть, везуть парня молодого
Все густими лісами.
Ой утікає парень молоденький
Все чистими полями,
Доганяють парня молодого
Все сивими конями.
Стоїть дівка прямо у воротях,
Вмивається сльозами.
Махнув козак білою рукою:
«Не плач, дівко, за мною!
Ой не звати тобі мене мужем,
Мені тебе жоною».