Кує зозуля при зеленій доброві,
Ой спить невістка у новейкій коморі.

— Устань, невістко, ой бодай ти не встала,
Пожени воли, що й од батька нагнала.

— Не пожену тих, що од батька нагнала,
Пожену я ті, що я тута застала.

— Десь ти, невістко, недавно приведяна,
Ложки не миті, хатонька не метяна.

Невістка встала та й стала хату мести,
Матінка каже до плуга їсти нести.

— Ой де ж, мати, ой а той плужок горе?
— Ой горе, доню, под гаєм зеленейким,

Один віл чорний, а другий половейкий,
Погонач малий, плугатир — мій милейкий.