Летить ворон з чужих сторон та й летячи кряче,
Сидить хлопець у неволі та й жалібно плаче.

Сидить хлопець у неволі, сорочку латає,
Крізь ришотку поглядає, — десь родину має.

— Ой маю я родиноньку далеко од мене, —
Ой чую я через люди — зрікається мене.

Ой ти, моя родинонько, не зрікайся мене,
Продай воли, продай коні та й викуп же мене!

— Ой жаль мені, мій синоньку, худоби збувати,
Як заробив, як заслужив, так мусиш ’дбувати.

Ой на воді два лебеді, вони вбадва б’ються.
Десь на мене, молодого, кайдани куються.

Ой куйтеся, не куйтеся, я вас не боюся,
Прийде така час-година, сами розкуються.

Стоїть явір над водою, на воду схилився...
Ой вже ж бо я, молоденький, од роду одбився.

Ой одбився, моя мати, ой одбився, татку,
Дали мені сіру свиту й сумашедшу шапку.

Дали ж мені сіру свиту — то мушу носити...
Дали шапку сумашедшу — гірко мні тут жити!